Соляні промисли Донеччини в XVII-18 століттях
Доклад - История
Другие доклады по предмету История
?ку ХVІІ ст. улітку на Тор для виварки солі приїжджали щорічно жителі порубіжних міст і сіл Росії та Лівобережної України. Це свідчить про те, що населення як Лівобережної України, так і півдня Росії влітку, у вільний від польових робіт час, коли концентрація ропи в Торських соляних озерах була найвища, масово направлялося туди для заняття соляним промислом. Цьому сприяло не лише розташування соляних озер, але й можливість безмитної виварки солі не тільки для задоволення власних потреб, але й для продажу, щоб відшкодувати затрати, звязані з поїздкою на промисел.
Напади татар на промисли та на чумацькі валки в дорозі змушували солеварів обєднуватися у ватаги і приїжджати на Тор цілими партіями по декілька сот чоловік. Біля озер вони розташовувалися "табором", оточуючи себе возами з метою захисту від раптових татарських нападів і варили з озерної ропи сіль стільки, скільки хто міг виварити в привезених з собою казанах та на заготовлених по дорозі дровах. Із листа того ж Поминка витікає, що приїжджі солевари мало того, що розташовувались біля озер табором, вони ще й стали зводити якісь оборонні споруди та церкву, де можна було б помолитися богу, просячи у нього сприятливих умов для заняття соляним промислом. Можна здогадуватися, що богослужіння в цій церкві відправляли монахи Святогірського монастиря, які також виварювали сіль на Торі. Протягом 2-3-х тижнів приїжджі солевари виварювали таку кількість солі, яку були в змозі своїм транспортом доставити додому, а ті, хто торгував сіллю, розвозили її по містах і селах, заробляючи чималу суму грошей, оскільки тільки на двоволову мажу чумаки вантажили до 60 пудів солі.
У звязку із загрозою постійних набігів татар, солепромисловці південно-західних міст Росії, як свідчить лист Поминки Котельникова, уже на початку ХVІІ ст. звертаються до московського царя з пропозицією побудувати біля соляних озер острог і направити для охорони промислів стрільців, а під прикриттям острогу завести казенні варниці, які, на їхню думку, будуть приносити чималий прибуток царській казні, оскільки за сіллю приїжджає багато людей як із Росії, так і з України. Так, у своєму зверненні до царя Поминко Котельников писав: "Вели, государь, устроить свои государеве варницы, и вели сделать острог, и ратным людям вели, государь, для бережения в том острожке быть, и государевой казне будет прибыль немалая, так как к варницам учнут приезжати для соляной покупки изо всей Украины, из Северы торговые люди; а которые охочие люди в тех варницах учнуть про себя соль варить и те охочие люди за бережением ратных людей учнут государеви давати своих промыслов десятый пуд соли"11.
Ймовірно, ця пропозиція і визначила рішення московського уряду приділити більше уваги цьому регіонові. В 30-40-х рр. воєводам сусідніх до промислів міст постійно надходили вказівки стежити за тим, що відбувається на Торі: чи не приходять сюди з метою поселення вихідці з України та повідомляти про все, що там відбувається, московську владу.
З організацією Чугуївського козацького полку у 1639 р. чугуївським козакам було доручено разом з валуйчанами і бєлгородцями охороняти цю ділянку московського кордону. Основним сторожовим пунктом на правому, так званому "кримському", боці Сіверського Дінця на початку 40-х років ХVІІ ст. був Святогірський монастир. Царська грамота чугуївському воєводі від 21 березня 1644 р. зобовязувала: "И ты б сославься в Белгород с Никитою Бабарыкиным, велел быти у Святогорском монастыре чугуевским служилым людям трем человекам с белгородцами - служилыми людьми вместе, а отпускал бы их в Святогорский монастыр на байдарах со всякими запасы и велел быти в Святогорском монастыре неотлучно по три месяца, а посылал бы у Святогорский монастыр чугуевцев неоткладно, чтоб без служивого чина в монастыре не было. А как чугуевцев у Святогорский монастыр на смену валуйчан пошлешь и ты б им приказал, чтоб они Святогорский монастир приняли у валуйчан со всеми строениями, и чугуевцам приказал бы, чтоб они в Святогорском монастире были с великим бережением, чтоб над ними татары ... украдом и обманом никакого дурна не сделали ..."12.
Цим же часом датується будівництво за вказівкою московського царя чугуївськими козаками на р.Торі, при татарській переправі, острожка, що згадується в царській грамоті від 14 грудня 1646 р., у звязку з тим, що 20 чугуївських козаків з пятидесятником Афонею Карнауховим, "не дождався смены" у листопаді залишили острожок "и съехали в Чугуев..."13. Цар розпорядився розшукати винних, покарати їх і відправити дослужувати до кінця встановленого терміну. Цілком ймовірно, що розташований при Торській переправі острожок не забезпечував охорони соляних промислів, тим більше, як свідчить царська грамота, чугуївські козаки ставилися до своїх обовязків недбало.
З цим острожком дехто з краєзнавців схильний повязувати початкову історію м.Тора (нині - Словянська)14, вважаючи також, що на той час на Торі вже існували казенні соляні заводи15. Однак джерела цей висновок не підтверджують. Про це переконливо свідчить царська грамота на імя валуйського воєводи Голенищева-Кутузова від 1 травня 1648 р., у якій зазначається, що направлені до Цареборисова і Святогірського монастиря станичники повинні розпитати у старців: "у яких урочищах і чи багато людей прийшли для нашої справи і для міської заїмки та поселення". Станичники повинні були зі Святогірського монастиря дібратися до Тору і до соляних озер і обстежити всі заїмки16, щоб зясув