Соляні промисли Донеччини в XVII-18 століттях
Доклад - История
Другие доклады по предмету История
?них досліджень, а лише здебільшого автори попутньо торкнулися проблеми, зробивши спробу визначити основні етапи розвитку промислів, обсяг виробництва солі та встановити прибутки казни від їх експлуатації.
В радянський час економістами, істориками та краєзнавцями була проведена порівняно значна робота з дослідження проблеми. Окремі її питання були обєктом вивчення в спеціальних наукових статтях, колективних монографіях. Їх автори, використовуючи архівні джерела, вперше спробували вирішити такі важливі питання, як забезпечення промислів робочими руками, становище різних груп робітних людей на промислах, форми їхньої боротьби проти соціального гніту. Особливий інтерес у цьому відношенні складає стаття К.Черкаської11, у якій автор виділяє два етапи в розвитку промислів (з кінця ХVІ до початку ХVІІІ ст., з 1715 р. до 1782 р.) і розглядає забезпечення їх робочими руками на другому, коротко зупиняється на характеристиці антифеодальних виступів приписаних до заводів різних категорій робітних людей на всіх етапах їхнього розвитку. Оскільки стаття охоплює великий період, те перелічені питання фактично були лише поставлені автором і тільки страйк солеварів 1765 р. описано більш докладно.
Розвиток промислів і забезпечення їх робочими руками у середині ХVІІІ ст. на широкому фактичному матеріалі викладено в статті А.Л.Цукерника12. Однак у визначені обсягу виробництва солі автор скористався даними А.О.Скальковського, хоча й привів запозичені з архівних документів відомості про кількість сковорід, орендованих вільноварильниками в 50-60-х рр. ХVІІІ ст., що дозволяє більш точно визначити обсяг виробництва солі в цей період розвитку промислів. Проте автор не скористався ними для цієї мети. Особливо заслуговують на увагу приведені Цукерником факти про забезпечення промислів робочими руками в 30-70-х рр. у ХVІІІ ст. Вперше в літературі ним показані труднощі, з якими зіткнулася казна в забезпеченні промислів як робочими руками, так і паливом, що в остаточному підсумку й визначило долю промислів у 1782 р.
У 50-60-х рр. історія соляних Торських і Бахмутських соляних промислів стала обєктом дослідження у двох монографіях А.Г.Слюсарського13. Якщо в першій з них автор дав лише загальну характеристику розвитку промислів, то в другій - він її значно конкретизував, довівши до закриття промислів у 1782 р. Наявний у другій монографії А.Г.Слюсарского нарис розвитку промислів написаний з використанням не тільки попередньої літератури, але й із залученням нових до цього ще не використовуваних дослідниками архівних матеріалів, які до середини 60-х рр. ХХ ст. зберігалися в Харківському філіалі Центрального державного історичного архіву України. Цей нарис став своєрідним підсумком у дослідженні основних етапів розвитку промислів. Однак оскільки автор не ставив перед собою завдання всебічного вивчення проблеми ( нарис про соляні промисли повинен був лише доповнити картину соціально-економічного розвитку Слобожанщини у ХVІІ-ХVІІІ ст.), то не всі питання одержали належне висвітлення. Найменше уваги приділив автор розвиткові промислів у другій половині ХVІІ ст., зокрема після подій заколоту І.Брюховецького та селянської війни під керівництвом С.Разіна, і на початку ХVІІІ ст., після козацького повстання під керівництвом К.Булавіна. Недостатньо відведено автором місця перебудові промислів у 40-х рр. ХVІІІ ст., її впливу на розширення виробництва солі та промисловий розвиток нинішнього Донбасу в цілому. Допустився автор і деяких фактичних помилок, зумовлених неуважним прочитанням архівних документів. Однак вони не можуть применшити наукової цінності цього розділу, в якому коротко викладено історію соляної промисловості Донбасу протягом ХVІІ - ХVІІІ ст. Приведені в книзі факти та висновки стали вагомим надбанням, як узагальнюючих праць, так і краєзнавчих нарисів15.
Деякі факти, що стосуються розвитку соляних промислів Донбасу в зазначений період, подаються також в опублікованих в 50-х - 60-х рр. роботах О. Нестеренка16 та колективній монографії К.Новик, В.Пермякова, Є. Коваленка17. Якщо О. Нестеренко порівняно більше приділяв уваги умовам виварки солі на Торських соляних озерах приїжджими солеварами до побудови казенних варниць, то в монографії Є. Новик, В. Пермякова, Є. Коваленка - відведено більше місця перебудові промислів у 40-х рр. ХVІІІ ст. Окремі повідомлення про промисли подаються і в монографії І.С.Слабеєва18 та в краєзнавчих нарисах19.
У 1963 р. ленінградським істориком С.І.Потоловим була опублікована монографія20, у якій автор спробував простежити процес формування робітничого класу Донбасу. Початковий етап формування робочих кадрів регіону він повязує з розвитком соляних промислів. У звязку з цим дає коротку характеристику стану промислів у ХVІІ-ХVІІІ ст., а потім більш детально зупиняється на питаннях забезпечення їх робочими руками. Спираючись на опубліковані й архівні джерела, С. Потолов аналізує політику царського уряду у справі забезпечення казенних заводів робочими руками, джерела поповнення робочих кадрів, намагається установити їхній кількісний склад (кваліфікованих і некваліфікованих робітників), зупиняється на характеристиці стану всіх категорій робітних людей. Однак характеризує його в основному за оплатою праці різних категорій працюючих. Про тяжке становище робітних людей соляних промислів і їхню участь в козацьких повстаннях другої половини ХVІІ- початку ХVІІІ ст. ряд маловідомих фактів приводять у своїх монографічних дослідженнях, присвячених селянсько-козацьким війн