Слобідське козацтво і Луганщина
Информация - История
Другие материалы по предмету История
ки) Військо Донське отримувало царське жалування у грошах, харчах й військових запасах. Особливо потрібен для дончаків був хліб, адже донські козаки хліборобством не займалися. 1645 року воронізький воєвода доповідав про те, що на промислову ватагу на Дону, нижче Богучара, напали черкаси, кінні, піші і ті, що припливли човнами по Дону, кількістю в триста чоловік або й більше. Наступного, 1646 року, знову є згадка про українських козаків, що перебували біля Богучара. Московські воєводи, що були вислані на Дон того року, також скаржились, що черкаси на Дону громлять судна безперестанку. Донські козаки, що їхали 1646 року з Дону, через Дінець на Валуйки, бачили дорогою багато становищ черкас. Московський посланець від воєводи Кондирєва наскочив на черкас над річкою Айдаром, де вони його цілу добу тримали в обозі.
У перші роки війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького з поляками переселення до Слобожанщини майже припинилося. Цьому сприяли великі перемоги над ляхами під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями та Зборовом. Зявилася можливість вибороти собі волю і щасливе життя. Але і в ці роки багато що не вдовольняло козаків. Татари, що були спільниками українців у цій війні з поляками, усе ж не припиняли й своєї звичної справи вони плюндрували українські села, захоплювали бранців. Гетьман Богдан Хмельницький, зважаючи на умови, мусив “заплющувати очі” на ці дії татар. Але просте козацтво, та й багато хто з старшини не розуміли та й не бажали розуміти цих високих міркувань.
Переселення на Слобожанщину дуже збільшилось після поразки козацького війська під Берестечком, що сталася через зраду татар, які у найвідповідальніші хвилини битви несподівано самочинно залишили бойовище. Але найбільше зросло воно після смерті Богдана Хмельницького у часи Руїни. На нових землях Українське козацтво засновувало полкові та сотенні містечка, зберігаючи свій військовий устрій. Села тут називали слободами. Це і дало назву усьому цьому краю. Першим із полкових міст був заснований Острогозьк. У 1652 році з-під Острога на Волині туди зявився цілий козацький полк з тисячі чоловік із полковником Іваном Зіньківським і усією полковою та сотенною старшиною. Козаки прийшли разом з родинами, худобою і майном. Подібно до цього того ж 1652 року було засноване місто Суми, двома роками пізніше Харків та Охтирка і ще трохи згодом Ізюм.
З тих часів маємо згадку про виникнення Біловодська. Його заснували козаки з Гетьманщини, а саме з Полтавського та Чернігівського полків. 1686 року вони оселилися тут у найзручнішому і найбезпечнішому місці. З одного боку їх захищала крейдяна гора, на якій стояв густий гай, а з іншого боку річка Деркул. З-під цієї гори били джерела з чистою, здоровою та смачною водою. Вода з цих джерел стікала до річки з білим, крейдяним дном і сама ставала наче трохи білуватою. Тому черкаси назвали свою слободу Біловодськом.
Кожен полк становив окрему військову та територіально-господарчу одиницю і поділявся на сотні. На чолі полку стояв полковник разом із полковою старшиною, яку складали полковий обозний, суддя, осавул, хорунжий та два писарі. Кожна сотня мала ще сотника й сотенну старшину. Полковник та полкова старшина мешкали в полковому місті. Полковник керував своєю округою у військових та цивільних справах, командував полком під час походів, роздавав вільні військові землі у спадщину своїм підвладним та затверджував судові постанови. Він мав знаки влади: пірнач, прапор і печатку. Під началом обозного були всі фортеці та гармаші з гарматами. Він також заміняв полковника, коли той був хворий або у відїзді. Суддя відав судовими цивільними справами у полковій ратуші. Осавул був помічником полковника у суто військових справах. Хорунжий отаманував над хорунжевими козаками й оберігав полковий прапор. Полкові писарі були секретарями у ратуші, один у військових, а другий у цивільних справах. Уся полкова старшина збиралася у військових справах на полкову Раду, на чолі котрої стояв полковник, а обозний порядкував ділами. Полковник мав на цій Раді два голоси, а решта старшин по одному. Судові справи вирішувалися в полковій ратуші тією ж старшиною, але впорядником там був уже суддя. Сотенна старшина складалася з сотника, отамана, осавула, писаря й хорунжого. Сотня порядкувалася сотником. Була і сотенна Ратуша, де отаман, суддя, і писар порядкували цивільними справами, а осавул і хорунжий допомагали сотнику у військових. Хорунжий мав сотенний прапор, на якому визначалися полк і сотня.
Усі слобідські козаки поділялися на козаків “виборних” і козаків “підпомічників”. Виборні козаки складали головну військову силу слобідських полків. Вони ходили у походи й несли охоронну службу. Головним завданням підпомічників була допомога виборним козакам грошима й харчами. Крім цього, підпомічники несли охоронну службу, виконували земляні та будівельні роботи, нерідко брали участь і у походах. Загальна кількість їх була у 56 разів більшою за кількість виборних козаків. За рахунок підпомічників поповнювався і склад виборних козаків. Цей штучний поділ козаків на виборних та підпомічників був запроваджений 1732 року за наказом російського уряду. Особистою зброєю слобідських козаків були рушниці, списи, пістолі, шаблі та чингали. Усі слобідські козаки, так само, як і гетьманські, на відміну від січового товариства, могли вільно взяти шлюб, мати жінку, дітей та власне господарство. Опріч козаків, у полкових, сотенних містечках та по слободах мешкали також міщани й селяни. Міщани промишляли реме?/p>