Синонимия и антонимия в поэзии
Информация - Разное
Другие материалы по предмету Разное
?ас створює вірші й поеми з робітничого життя, але йому не вистачало художньої майстерності. Дослідники цей період називають "передісторією" творчого розвитку І.Муратова.
Справжня історія його поетичної творчості починається із середини тридцятих років, коли постало питання про підвищення змістової якості творчості, про художню культуру, яка неможлива без освоєння класичної спадщини. У цей період спостерігалось повернення до класики, що стало школою художньої майстерності. І.Муратов у цей час активно перекладає вірші О.С.Пушкіна українською мовою. Під впливом поем Пушкіна й Шевченка були написані поеми “Зелені Зозулі” (1935) і “Остап Горбань” (1938). Однак І.Муратов шукає власного голосу. У цьому процесі спостерігається зростання впливів класичної традиції, зокрема відчутна Шевченкова інтонація.
Поет прагне простоти і ясності і в пошуках цих властивостей звертається до народнопоетичних джерел.
Аналізуючи творчість І.Муратова, М.М.Ільницький говорить, що “можна відзначити принаймні три чинники, під впливом яких формувалося творче обличчя І. Муратова: поезія В. Маяковського й П. Тичини і повязане з нею тяжіння до акцентного вірша, щедре введення у тканину творів розмовних інтонацій; українська й російська поетична традиція; стихія фольклорної поетики” [Ільницький, 7].
“У творчому розвитку І.Муратова немає несподіванок і випадковостей. Як поет він син свого часу і частка своєї літератури”, так писав Леонід Первомайський [Первомайський, 16]. Ми відчуваємо це в кожному рядку його віршів від початківських спроб до створеного в роки мужності і зрілості. Це відбивається і в тематиці його творів, і в стилістичних мовних шуканнях митця.
З початком Великої Вітчизняної війни Ігор Муратов став солдатом. Сталося так, що в лісах Білорусії він був тяжко контужений і потрапив у полон, а потім у фашистський концтабір у німецькій Прибалтиці. Незважаючи на злигодні концтабірного життя, він тримається мужньо, гідно. Під страхом смерті поет створює вірші, на основі яких через багато років написав поему “Розчахнута брама”. Цю поему дослідники визнають одним із кращих творів в українській поезії про війну, про фашистстську неволю.
Після війни І.Муратов став головним редактором газети “За повернення на Батьківщину”. Повернувшись у Харків, поринає в літературну роботу, видає кілька нових книг. Події в житті країни та його власного збагатили поета духовно, зросла його поетична майстерність, поглиблюється, стає більш різноманітним зміст творів. Як згадує Радій Полонський, збірки І.Муратова тих років були не схожі одна на одну: “Щоразу, коли я розгортав нову його книжку, я відкривав і нового Муратова, новий світ. Він був невичерпний і ніколи не повторювався” [Полонський]. Творчість І.Муратова відзначається високою поетичністю, що виявляється і в складності його поетики. Складність поетики цього письменника знаходить виявлення в мові і її поетичних ресурсах. Леонід Первомайський зазначав, що для І.Муратова не існує дилеми: поезія серця поезія інтелекту, “його поезія інтелектуальна і в той же час глибоко емоціональна” [Первомайський, 24].
Творчість І.Муратова пройнята гуманізмом, ліризмом. Поет був безстрашним і безкомпромісним, непримиренним до виявів несправедливості, фальші, зла. Ці психічні властивості поета відбиваються в мові його творів.
У поетичному мовленні поета зіштовхуються лексичні засоби різного емоційного забарвлення. Він вживає архаїзми, нову газетну лексику та прозаїзми.
Дослідники відзначають у духовному світі поета протиборство між прагненням до зображення предметного світу і намаганням виразити психічний стан. Таке зіткнення виявляється і в мові поета: вона насичена антитезами, що ґрунтуються на антонімії чи на протиставленні синонімів за диференційними ознаками. Вірші І.Муратова відзначаються вибухами пристрасного ставлення до навколишнього. Енергія, експресивність поезій відповідають душевному станові І.Муратова.
Поет сильний в громадянській ліриці і разом із тим він тонкий лірик у інтимній поезії. Біль і радість, печальні й світлі ноти відчуваються і в піднесено публіцистичній, напружено пафосній громадянській поезії (“Чую голодних”, “Чорний син” і т.д.), і в памфлетно-сатиричній (“Жовта преса”, “Саркастична балада” і т.д.), і в інтимній ліриці (“Музико довколишнього світу…”, “Прагну сонця” і т.д.).
Високий рівень емоційної напруги неодмінна риса лірики І.Муратова. Мовний світ поета, нервовий, напружений, динамічний, відповідає його психічному світові. Звідси і його лірика бурхлива й тривожна, як-от: "Колобродять, і шаліють, і шукають тайну слова, А воно мов та зернина". (154).
Як слушно зауважує Н.Вишенська, ліричні вірші І.Муратова, “як правило, двопланові: за кожною конкретною картиною дійсності ховається життя людської душі” [Вишенська, 210-211].
У поетичному мовленні письменника багатогранно виявляється закон контрастів один із провідних законів у мистецтві. Цілком природно, що творча енергія митця передається мовним засобам, які він використовує.
Як відомо, І. Муратов автор кількох повістей і романів. Якось у приватній розмові з Радієм Полонським Муратов сказав: “Я пишу і пєси, і романи, але розумію і відчуваю себе найперше поетом. Поезія моє життя. А вже потім проза, а ще потім драматургія і, може, критика” [Полонський]. На думку дослідників, ця "поліфонічність" відбиває багатогранність творчої натури І.Муратова.
Справді, І.Муратов є великим майстром поетичного слова. Йому в