Семенівка Семенівського району Чернігівської області

Информация - История

Другие материалы по предмету История

ше близько 1,3 тис. десятини. В результаті проведення реформи 1861 р. селянам передали 13 185 десятини найгірших, неродючих земель, від яких поміщикові вигідно було позбавитися. На ревізську душу доводилося в середньому по 3,8 десятини. За отриману землю селяни повинні були виплатити 342 265 крб. Умови викупу були дуже важкими. Після виплати 1/5 викупної суми землевласникові селяни повинні були впродовж 49 років вносити до казни щорік по 6 відс. позики, виділеної поміщикові державою, тобто сплатити за землю майже в 3 рази більше її ринкової вартості. Убогість і безправя були постійними супутниками селянства і в післяреформені роки. Отримавши земельні наділи, бідняки через відсутність тягла не мали можливості їх обробляти, урожаї збирали низькі. Частина селян спільно вимушена була орендувати в того ж П. Ладомірського родючіші землі. За оренду орної землі, випасу, а також водяного млина їм доводилося щорік виплачувати поміщикові 5 тис. крб. Працюючи на поміщицьких полях в період жнив, селяни отримували по 1520 коп. в день, або 1/10 прибраного хліба. Швидке зростання капіталістичних стосунків в сільському господарстві сприяло поглибленню класової диференціації селянства.

У 1839 році на засоби поміщика В. Ладомірського було відкрито училище, яке почало конкурувати з церковним. У 1867 в містечку було засновано двокласне народне училище. У 1890 року тут вчилося 179 хлопчиків і 49 дівчаток. До кінця XIX століття в Семенівці діяли 3 церкви: Казанська ( 1875 р. ), Богородицка ( 1890 р. ), Троїцка (1895 р. ).

До 1897 р. в порівнянні з 1859 р. кількість дворів в Семеновці збільшилася на 1419 і склала 2706. Населення за цей період виросло більш ніж на 7 тис. і досягло 15 125 чоловік, а землі залишалося стільки ж.

У той час велика частина землі була зосереджена в руках поміщиків, в кожного з яких було від 60 до 500 десятини. Багато селян не мали можливості прогодуватися за рахунок землеробської праці, вони продавали свої наділи і вирушали на заробітки. Збільшувалася кількість малоземельних і безземельних селян, збагачувалися поміщики. Виріс прошарок дрібної буржуазії власників невеликих промислових підприємств, торговців, скупщиків, а також домовласників, що здавали квартири в наймання.

У 1902 р. в Семеновці діяли 14 дрібних приватновласницьких підприємств: 3 пенькопрядільних, 2 маслобойних (вироблення масла з насіння льону і конопель), 8 шкіряних, на яких було зайнято 106 робітників. Цукровий завод в 60-і роки XIX ст припинив існування із-за браку сировини, а парусинова і суконна фабрики тоді ж були переведені їх власниками в місто повіту Новозибков.

Більше 5 тис. чоловік займалися кустарними промислами, головним чином шкіряним . Заробітна плата робітників в 1902 р. складала 815 крб. в місяць. Кустарі повністю залежали від скупників, які диктували свої ціни на сировину і готову продукцію. Напередодні першої світової війни була побудована залізнична лінія Новозибков Пирогівка, яка проходила через Семенівку і звязувала 2 важливі залізничних магістралі: Москва Гомель і Москва Київ.

Революційний рух робочого класу, що значно посилився на початку XX ст, сприяв швидшому зростанню класової боротьби в Семенівці, проникненню і поширенню революційних ідей серед населення містечка. У організації революційної боротьби працюючих Семенівки проти царизму велику роль зіграла Ленінська Іскра, редакція якої восени 1901 р. встановила звязок з Новозибковською соціал-демократичною організацією. Газету отримували і читали в Семенівці.

Під впливом Іскри створювалися соціал-демократичні гуртки. У 1903 р. вони обєдналися в соціал-демократичну організацію під назвою Партія „Іскри“. Одним з її організаторів був житель Семенівки Ф.Е. Мотора, який працював на промислових підприємствах в Клінцах і входив там до соціал-демократичної групи, заснованої в 1897 р. професійним революціонером М. М. Літвіновим і ін. З січня 1904 р. працею Семенівської соціал-демократичної організації керував Поліський комітет РСДРП.

Жителі Семенівки брали активну участь в революції 19051907 рр. У березні травні 1905 р. семенівські соціал-демократи розповсюдили в містечку і навколишніх селах декілька сот листівок Поліського комітету РСДРП із закликом до трудящих активно включитися в революційну боротьбу. 5 червня 1905 р. в Семенівці відбулися мітинг і маніфестація. У них взяли участь близько 500 чоловік. Оратор, що виступав на мітингу, закликав присутніх відбирати землі у поміщиків, викривав грабіжницький характер російсько-японської війни.

24 липня того ж року був проведений мітинг солідарності з повсталими робітниками Варшави, Лодзі, Гомеля, Одеси. Революційна боротьба жителів містечка досягла нового підйому під впливом Жовтневого всеросійського політичного страйку 1905 р. і Грудневого озброєного повстання в Москві. 29 грудня більшовики М.А. Козік і У. Павлик на сході жителів Семенівки викривали антинародну, контрреволюційну суть царського маніфесту. Вони закликали конфіскувати поміщицькі землі і передати їх бідним селянам, вимагали свободи слова, зборів, союзів, недоторканості особи. 7 і 9 січня 1906 р. під керівництвом Семенівської соціал-демократичної організації в містечку відбулися масові мітинги і антиурядові демонстрації. У першій з них взяли участь більше 600 чоловік, в другій близько тисячі. На чолі Семенівської соціал-демократичної організації, що обєднувала 80 членів РСДРП , стояв комітет, в якому налічувалося 8 чоловік, в т.ч. Ф. Е. Мотора, В. Павлик, М.А. Козік, М. Неруш.

У ніч на 12 березня 1906 р. поліції удалося заарештувати 6 членів комі