Салічна правда
Информация - История
Другие материалы по предмету История
ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
національна акадЕМІЯ
ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ україни
Контрольна робота
з предмету “Історія держави і права зарубіжних країн”
Тема 3
Виконав:
студент групи ПБЗ 11
Семеренко Юрій
Ірпінь 2003
1. Салічна правда правова памятка франкського суспільства.
На початку IX ст. франкська держава перебувала в зеніті своєї могутності. Охоплюючи територію майже всієї Західної Європи і не маючи на своїх кордонах супротивника у рівного їй по силі, вона здавалася незламною і непорушною. Проте вже тоді вона несла в собі елементи занепаду та розпаду. Створена шляхом завоювань, держава являла собою; конгломерат народностей, нічим, крім військової сили, неповязаних. Зламавши на деякій час масовий опір поневоленого селянства; франкські феодали втратили колишню зацікавленість у єдиній державі. У цей час економіка країни, мала натуральний характер. Відповідно не, було тривалих стабільних господарських звязків між окремими районами будь-які інші чинники, спроможні стримати дроблення країни. Франкське держава завершила свій-цілях, розвитку - від ранньофеодальної монархії - до державності періоду феодальної роздробленості.
Найважливішим джерелом права у франкській монархи були так звані варварські правди - записи звичаєвого права, варварських племен. Такі записи звичаєвого права наприкінці V початку VІ ст. були в багатьох племен, які розселилися на території колишньої Римської імперії. Наприкінці V ст. складений був запис звичаєвого права вестготів (Судебник короля Евріка), дещо пізніше - звичаєвого права бургундів - Бургундська Правда. Наприкінці V століття або початку VI зявилася Салічеська Правда. Був створений також запис звичаєвого права рипуарських франків - Рипуарська Правда. Алемани мали свою Алеманську Правду, бавари - Баварську, сакси - Саксонську і т. п. Панував при цьому національний, а не територіальний.
З усіх варварських правд особливу цінність для історико-правової науки являє Салічеська Правда, оскільки її зміст відображає соціально-економічні і політичні процеси ранніх етапів розвитку класового суспільства, держави і права. Салічеська Правда змальовує дуже архаїчні відносини в середовищі франків, які стоять на порозі класового суспільства. Це джерело свідчить про сильну майнову диференціацію, про початок розпаду родових і общинних звязків.
У той же час вона є найважливішим документом для вивчення землеробської общини, майнових відносин ранньофеодального періоду, прав і обовязків франків - общинників і членів родової спілки, стародавнього і вкрай примітивного судоустрою і судової процедури.
У Салічеській Правді, як у правовому документі, немає ще однозначного поняття власності. До рухомих речей, які. знаходилися у власності окремих осіб або сімей, застосовувався термін свій, на відміну від терміна чужий.
Рухоме майно у франків безперешкодно відчужувалося, передавалося в спадщину одному з членів сімї померлого або родичу з боку матері чи батька. Більшість приписів Салічеської Правди присвячено охороні права власності на різні рухомі речі. У них з усіма подробицями розглядаються випадки крадіжки крупної рогатої худоби, а також овець, кіз, собак та ін.
По значній частині домашнього, майна тягне за собою штраф у 200 солідів, рівний покаранню за вбивство вільного. Все це свідчить про те, що, присадибна ділянка перейшла в приватну власність.
Про перехід орної ділянки - аллоду в приватне володіння свідчить різне ставлення в Салічерькій Правді до орної землі, а також до лук, пасовищ, лісів, які залишаються ще в общинній власності. Салічеська Правда карає самий факт порушення межі орного поля без дозволу хазяїна, передбачаючи покарання за проїзд по чужому полю в 3 соліди, за приорання чужого поля 15 солідів, за посівна чужому полі - 45; солідів. Якщо ж стороння людина вступала на виділену ділянку общинної луки, це не вважалося злочином. Більше того, якщо вона скосила траву, то втрачала лише сіно на користь власника луки.
У Саліческій Правді нічого говориться про купівлю-продажу землі. Інститут спадкування землі тільки зароджувався. Земля передавалася в спадщину чоловічим нащадкам померлого. В титулі Про аллоди навіть не ставиться питання - кому передавалася орна ділянка землі, якщо в померлого не було синів. Очевидно, вона ставали вилученим майном, або переходила родові.
Про існування у франків общинної власності на землю свідчать і інші титули Салічеської Правди, зокрема про переселенців. Переселитися на територію общини чужому можна було лише за згодою всіх членів общини. Якщо хоча б один із них висловлювався проти, переселенець повинен був покинути общину. Характерно, що граф, який виконував рішення общинного суду про виселення чужинця, повинен був зявитися не в будинок переселенця, а на ту ділянку землі, яка була ним оброблена. Салічеська Правда знала інститут придбаної давнини. Якщо протягом року й одного дня жоден із членів общини не висловився проти поселення чужинця, його землеволодіння починало охоронятися законом. У цьому титулі Салічеської Правди по суті санкціонується присвоєння общинної землі наближеними короля, оскільки забороняється висловлювати протест проти переселенця, якщо на те була спеціальна