Роль прокурора у вирішенні судом цивільного позову у кримінальній справі
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
?ка - належного оформлення повноважень;
г) відсутність вироку, що набрав законної сили, винесеного по спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і на тих самих підставах рішення суду, або ухвали про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін;
ґ) предявлення цивільного позову до початку судового слідства по справі. Зазначені передумови, що є процесуальними підставами для порушення провадження за цивільним позовом, є одночасно і підставою для розгляду його судом по суті. Однак для розгляду позову спільно з кримінальною справою необхідна наявність ще й інших передумов, що їх можна віднести до другої групи:
а) особиста явка цивільного позивача (громадянина або його представника) в судове засідання, якщо ним не заявлено клопотання про розгляд позову за його відсутності, відмови позивача від позову або якщо позов не підтримує прокурор;
б) відсутність цивільного відповідача, що не суперечить закону, правам та інтересам інших осіб.
Від фактичних, матеріальних підстав і процесуальних передумов цивільного позову в кримінальному процесі необхідно відрізняти юридичну (правову) його підставу, тобто норми матеріального права, що регулюють спірні правові відносини між позивачем і відповідачем, і на основі яких суд повинен винести рішення по суті розглянутого цивільного позову [44, 128].
Отже, чітке розмежування матеріальної, процесуальної та юридичної підстав цивільного позову в кримінальній справі має як теоретичне, так і практичне прикладне значення при його реалізації як одного із способів захисту порушених злочином майнових прав та інтересів потерпілих від злочину осіб. У свою чергу, запропонована, класифікація процесуальних підстав, необхідних для провадження за цивільним позовом, також здатна надати органам, які ведуть кримінальний процес, і його учасникам, допомогу в правильному визначенні наявності або відсутності у потерпілої особи права на предявлення позову спільно з кримінальною справою.
Серед обовязкових елементів загального предмета доказування у кримінальній справі п. 4 ст. 64 КПК України називає характер і розмір шкоди, завданої злочином. Дана норма орієнтує на доказування шкоди - однієї з ознак обєктивної сторони складу злочину. Водночас, цей елемент в структурі предмета доказування виконує ніби подвійну функцію забезпечує доказування названої в ньому сукупності обставин як елементів події- підстав для кримінально-правової кваліфікації, і як підстав для вирішення цивільно-правових питань. По суті, названий елемент є фактично єдиною правовою підставою, що міститься в КПК України, на основі якої здійснюється доказування всіх обставин, необхідних для правильного вирішення цивільного позову в кримінальній справі. А тому, можна стверджувати, що в п, 4 ст. 64 КПК України імпліцитно закладена вся система обставин, яку органи досудового слідства в силу покладеного на них обовязку повинні обовязково зясувати (доказати) з належною повнотою в процесі провадження щодо кожного цивільного позову. Однак, існуюча ситуація в сучасному законодавстві є неприйнятною, насамперед, з огляду на те, що надає можливість особі, яка здійснює досудове слідство у конкретній справі, досить широкого та довільного тлумачення п. 4 ст. 64 КПК України як основи для визначення всієї сукупності обставин, що необхідні для правильного вирішення цивільного позову.
Безперечно, орган, що веде досудове слідство, в таких випадках, може скористатися наявними в нього знаннями у сфері юриспруденції щодо цих питань, однак це жодною мірою не є запорукою того, що необхідне коло обставин буде визначено правильно та повно. Отож, не маючи чіткої імперативної законодавчої вказівки в цій сфері, особа, яка провадить розслідування в кримінальній справі, визначаючи, по суті, на свій власний розсуд таку групу обставин, може не здійснювати взагалі або здійснювати не належним чином (в окремих випадках і умисно) доказування однієї чи кількох обставин, які мають безпосереднє значення для правильного вирішення заявленого цивільного позову, що, зрозуміло, зумовлює неможливість належного захисту майнових та особистих немайнових прав осіб у кримінальному судочинстві. Це, по суті, означає на сьогодні залежність можливості правильного вирішення заявленого цивільного позову від внутрішнього переконання особи, яка провадить розслідування в цій кримінальній справі, стосовно визначення нею тієї сукупності обставин, яку слід обовязково доказати у конкретному випадку провадження щодо цивільного позову. При цьому законодавець не має жодних реальних важелів впливу на цю особу в сфері, фактично, диспозитивної можливості тлумачення нею п. 4 ст. 64 КПК України. Безперечно, така ситуація є одним з чинників, що зумовлює можливість зловживання особою, яка здійснює розслідування в кримінальній справі в питаннях доказування заявленого цивільного позову, що, своєю чергою, впливає на правильність його вирішення, а отже, і на справедливий захист прав та законних інтересів потерпілих від злочину осіб у кримінальному судочинстві [13, 362].
У цьому контексті слід згадати про наявність у кримінальному процесі так званих дискреційних повноважень правозастосовця, у даному випадку особи, яка провадить розслідування в кримінальній справі, оскільки на перший погляд може видатися, що визначення сукупності обставин, які необхідно доказати в процесі провадження щодо цивільного позову, власне, і є проявом наявності цих повноважень у назва?/p>