Роль голоду в українській національно-визвольній революції ХVII ст.
Статья - История
Другие статьи по предмету История
°ть и сен косить им стало неколи, и ныне помирают они голодною смертью. И молят о том все бога, чтоб великий государь царь и великий князь Алексей Михайлович всеа Русии был над ними великим государем. А ныне многие хотят в государеву сторону и ныне прейтить и государство Московское похваляют..." [20].
Посли царського уряду А.Матвєєв та І.Фомін, які влітку 1653 р. відвідали Україну, навели у своєму звіті розповідь козака Долговського, який був у війську Б. Хмельницького під Камянцем-Подільським: "… И учинилось в войску голод, хлеба и живности не стало. И к гетману де их, Богдану, приходили начальные люди атаманы, и есаулы и редовые козаки, опричь полковников, з большим шумом: сколько де нам так жить и живот свой мучить беспрестанно. Зимою и летом в войску бываем, а никакова себе покою не имеем. А в домех наших жены и дети помирают голодною смертью. Да и впредь не ведаем, что будет, где свои головы приклонить … Пойдем де все своими головами з женами и з детьми к великому государю к его царскому величеству, чтоб он, государь, велел нас принять под свою государеву высокую руку в вечное холопство" [21].
Багато козаків, селян і міщан, рятуючись від польсько-шляхетського ярма і голоду, переселялися на Слобідську Україну, що входила до складу Російської держави. Царський уряд у своїй грамоті від 17 липня 1651 р. наказував воєводам прикордонних міст приймати "на вечное житье от гонения поляков" українських переселенців і надавати їм допомогу [22].
Відомо, що голод призводить до тяжких захворювань голодуючих. Звичайним явищем стають епідемії. Дійсно, протягом 1650 1652 рр. на теренах Подільського, Брацлавського й правобережної частини Київського воєводств лютували епідемії чуми та холери, які призвели до збезлюднення цілих районів. У лютому-березні 1653 р. пошесть знову зявилася в деяких місцевостях Правобережжя, найбільш вражених голодом [23].
Голод супроводжувався й іншими тяжкими соціальними наслідками падінням моральності населення, зростанням злочинності, різким скороченням народжуваності. Деякі історики гіпотетично припускають, що людські втрати козацької України внаслідок воєнних дій, спустошень, епідемій та голоду з 1648 до літа 1653 рр. становили не менше 35-40 %. Істотно зменшувалося козацьке військо. Якщо в 1648-1651 рр. воно становило 80-100 тис. вояків, то в наступні роки лише 40-50 тис. [24].
У революційних подіях 1648-1676 рр. голод широко використовувся як засіб боротьби з противником і з боку повсталих, і з боку поляків. Як зазначається в одному з літописів, коли влітку 1649 р. Б. Хмельницький оточив польську армію у м. Збаражі в Галичині, "... толко в осаженю держал ляхов з Вишневецким, утесняючи тяжко и голодом морячи, что аж принуждены ляхи собаки и кошки и прочее стерво исты и наветь пацюкив, мишей, ижаков, жаб, гадюк и усяку нечисть до щенту повиїдати мусели; да и того уже не было" [25]. А ось як гадяцький полковник Григорій Грабянка описує стан поляків, які після підписання Зборівського мирного договору змогли залишити Збараж: "Щойно відійшов Хмельницький із своїми загонами з-під Збаража, як повиходили з міста на ринок і поляки. Повиходили після девяти тижнів облоги, йшли нужденні, худі, схожі на мертву скотину, або як потойбічні привиди. Ледве переставляючи ноги, під вітром качались, хто тримався за кінські стремена, хто за хвіст, ... спрагли ковтка води чистої та шматочка хліба" [26].
У кінці 1652 р. у Польщі посилився голод. Джерела того часу зазначають: "...В Польше и Литве голод большой и многие люди мрут голодом". Польський король Ян-Казимир, внаслідок припинення підвозу хліба з України, вимушений був прохати перемиря у Б. Хмельницького, щоби відновити хлібну торгівлю. Але Хмельницький "им посланцом отказал и хлеба пущать к ним не велел и писал о том листы по всем полковником и сотником, чтобы к ним хлеба не пущали и берегли б того накрепко" [27]. 6 січня 1653 р. гетьман скликав у Чигирині старшинську раду, на якій чернігівський полковник повідомив, що він захопив під Стародубом "язиків" і від них довідався, що в Польщі і Литві великий голод. Рада постановила заборонити купцям возити хліб до Польщі й розпочати широку підготовку до війни всіх 16 козацьких полків [28].
Голод допоміг повсталим у Жванецькій облозі останній великій операції війська Б. Хмельницького. Нагадаємо, що у вересні 1653 р. польське військо вдерлося на Поділля. "Тим часом, порадившись із Хмельницьким, повідомляє у своєму літописі Самійло Величко, хан (Іслам-Гірей ІІІ авт.) постановив обовязково йти на польське військо вальним наступом, знаючи напевне від "язиків", що число їхнє значно зменшилося проти літнього числа вісімдесяти тисяч: одні вмерли з холоду й голоду, інші повтікали з обозу, а решта так підохляли, що ледве жили й валилися від вітру" [29]. Війська Хмельницького й кримського хана оточили поляків під Жванцем неподалік Камянця-Подільського. Облога тривала два місяці. Становище обложених було катастрофічним: "... Им, наконец, из стана своего и выглянуть невозможно стало, чрез что сделался у них преужасный голод, такой, что чрез оный в короткое время от 15000 пехоты не боле 4000 осталось, также и конницы весьма много от меча и голода пропало". Тільки зрада допомогла оточеним: Іслам-Гірей за спиною українського гетьмана домовився з королем про перемиря [30].
А втім, від голоду страждало й козацьке військо, голодування знесилювало повсталих, обмежувало їх можливості. Ця обставина часом суттєво впливала на перебіг військових подій, згубно впливаючи на визвольну боротьбу повстанців. Як відом