Розселення й чисельність найдавнішого людства
Информация - Биология
Другие материалы по предмету Биология
Розселення й чисельність найдавнішого людства
Питання про прабатьківщину людства дотепер далеке від свого вирішення, інформації про різні форми викопної людини змушує по-новому глянути на процес виділення найдавніших предків людини із тваринного миру й на основні етапи становлення людства. Проясненню багатьох проблем сприяє й дослідницька робота, що інтенсивно ведеться в ряді країн, над морфологією вже відомих знахідок, їхнім зіставленням з геологічним датуванням і історико-культурною інтерпретацією супровідного археологічного інвентарю. У підсумку можна сформулювати кілька тез, у яких відбиваються модифікація наших знань в області антропогенезу протягом останніх десятиліть і наші сучасні подання.
1. Палеогеографічна інтерпретація екологічної ніші людиноподібних пліоценових приматів у Сиваликських пагорбах у південних передгірях Гімалаїв разом з розширенням знання їхньої морфології дала можливість із досить надійними підставами висловити думка про положення тіла й двоногої локомоції в цих приматів - як думають багато дослідників, безпосередніх предків людини. При прямоходінні передні кінцівки були вільні, що створювало локомоторну й морфологічну передумову до трудової діяльності.
2. Датування найбільш древніх знахідок австралопітеків на території Африки викликають гострі дискусії. Якщо випливати не за найбільш крайніми точками зору й опиратися не на одиничні дати, а на серії дат, то й у цьому випадку стародавність найбільш ранніх австралопітеків повинна бути визначена в 4-5 млн років. Геологічні дослідження в Індонезії вказують на значно більшу, ніж уважалося раніше, стародавність пітекантропів і доводять вік найбільш архаїчних з них до 2 млн років. Приблизно той же, якщо не більше поважний, вік мають знахідки в Африці, які умовно можуть бути віднесені до групи пітекантропів.
3. Питання про початок історії людства тісно повязаний з рішенням проблеми про місце австралопітеків у таксономічної системі. Якщо вони входять у сімейство гоминид, або людей, то наведена дата їх найбільш раннього геологічного віку дійсно знаменує початок людської історії; якщо немає - це початок не може бути відсунуте від сучасності більше чим на 2-2,5 млн років, тобто на вік найбільш древніх знахідок пітекантропів. Бум, піднятий у науковій літературі навколо так званої людини вмілої (Homo habilis), не одержав підтримки з морфологічної точки зору: знахідку виявилося можливим включити в групу австралопітеків. Але виявлені разом з нею сліди цілеспрямованої діяльності, знахідки знарядь у шарах з кістковими залишками австралопітеків, або кістяна, індустрія південної групи африканських австралопітеків - повністю освоєне двоноге пересування й помітно більший, чим у людиноподібних мавп, мозок - дозволяють позитивно вирішити питання про включення австралопітеків до складу гоминид, а тому датувати поява перших людей 4-5 млн років тому.
4. Багаторічна дискусія в біологічній таксономії торкнулася й розробки класифікації копалин гоминид, привівши до появи схеми, у якій все сімейство гоминид редукувалося до одного роду із трьома видами - людиною австралопітековою, людиною прямоходячую (пітекантропи й синантропи) і людиною сучасного фізичного типу (пізні гоминиди - неандертальці). Схема одержала поширення й стала використовуватися в багатьох роботах. Але ретельна й обєктивна оцінка масштабів морфологічних розходжень між окремими групами копалин гоминид змушує відкинути її й зберегти родовий статус пітекантропів, з одного боку, неандертальців і сучасних людей - з іншої, при виділенні декількох видів усередині роду пітекантропів, а також при виділенні неандертальців і сучасних людей як самостійні види. На користь такого підходу говорить і порівняння величин розходжень між копалинами гоминидами й родовими й видовими формами у світі тварин: розходження між окремими формами копалин гоминид ближче до родових, чим до видового.
5. Чим більше накопичується знахідок викопної людини (хоча їхнє число однаково мізерно), тим очевидніше стає, що найдавніше людство із самого початку існувало в багатьох локальних формах, ряд яких, можливо, виявилися тупиками еволюційного розвитку й не прийняли участі у формуванні більше пізніх і прогресивних варіантів. Еволюції копалин гоминид на всім протязі їхньої історії доводиться цим з достатньою визначеністю.
6. Прояв еволюції не скасовує стадіального принципу, але нагромадження інформації про конкретні форми викопних людей і усе більше зроблені способи оцінки їхнього хронологічного віку обмежують занадто прямолінійне використання цього принципу. На відміну від поглядів попередніх десятиліть, згідно яким перехід від більше ранньої до більше пізньої й прогресивної стадії морфологічного розвитку здійснювався, справедливої здається концепція, відповідно до якої мали місце постійні затримки й прискорення еволюційного розвитку, обумовлені ступенем територіальної ізоляції, характером розселення, рівнем господарського розвитку тієї або іншої групи гоминид, її чисельністю й іншими причинами географічного й соціально-історичного порядку. Співіснування протягом ряду тисячоріч форм, що ставляться до різного рівня стадіального розвитку, може вважатися зараз доведеним в історії сімейства гоминид.
7. Стадіальність еволюції знайшли яскраве відбиття в процесі формування сучасної людини. Після відкриття неандертальських кістяків у Східній Азії все Старе Світло ввійшло в ареал людини неандертальського в