Розселення й чисельність найдавнішого людства
Информация - Биология
Другие материалы по предмету Биология
иду, що зайвий раз підтвердило існування неандертальської фази в еволюції людини. Триваюча дискусія між прихильниками моно - і поліцентричних гіпотез походження людства значною мірою втратила свою гостроту, тому що аргументи на користь тієї або іншої точки зору, що опираються на старі знахідки, начебто б вичерпані, а нові знахідки залишків викопної людини зявляються вкрай рідко. Ідея переважного положення басейну, особливо східної її частини, і Передньої Азії у формуванні людини сучасного типу, мабуть, правомірна для європеоїдів і африканських негроїдів; у Східній же Азії виявляється комплекс морфологічних кореспонденцій між аборигенним сучасним і копалиною людиною, що знайшов також підтвердження у відношенні Південно-Східної Азії й Австралії. Класичні формулювання поли - і моноцентричної гіпотез виглядають зараз застарілими, а сучасна концепція еволюції стосовно до процесу походження сучасної людини вимагає гнучкого підходу в трактуванні перерахованих фактів і повинна бути звільнена від крайностей на користь лише моноцентризму.
Наведені тези - спроба підсумувати головні тенденції в розвитку теорії антропогенезу за останні два-три десятиліття. На додаток до величезної археологічної роботи, що мала на своєму рахунку чимало відкриттів більше раннє, чим передбачалося дотепер, оформлення багатьох суспільних інститутів і соціальних явищ (наприклад, мистецтва), дослідження демонструють складність і звивистість шляхів суспільного прогресу й залишають нам усе менше права на протиставлення протоісторії, і властиво історії. Практично історія починається й виступає в різноманітних локальних формах з появи перших австралопітеків, і тому, що ми звикли називати цивілізацією у вузькому змісті слова, - землеробському господарству зі стійловим скотарством, появі міст із ремісничим виробництвом і концентрацією політичної влади, зародженню писемності для обслуговування суспільного життя, що функціонально ускладнилося, - передував шлях дилиною в кілька мільйонів років.
До теперішнього часу накопичений величезний, майже неозорий археологічний матеріал, що малює основні етапи обробки кременя, що показує магістральні лінії розвитку камяної технології палеоліту, що дозволяє встановити технологічну наступність між хронологічно різночасними групами палеолітичного населення, нарешті, що взагалі демонструє потужний поступальний рух людства, починаючи з досить примітивних знарядь олдувайської культури в Африці й кінчаючи витонченою камяною й кістяною індустрією епохи верхнього палеолиту. Однак, на жаль, при аналізі факторів прогресивного розвитку людського суспільства на шляху до виробляючого господарства й цивілізації залишаються за межами розгляду два важливих моменти: розселення людства з областей передбачуваної прабатьківщини, тобто етапи й послідовність освоєння ойкумени з її різноманітними екологічними нішами, і ріст його чисельності.
Перший із цих моментів відбиває взаємодія суспільства із природним середовищем, характер цієї взаємодії і його вдосконалення силами самого суспільства - інакше кажучи, якийсь рівень пізнання природи й географічного середовища й підпорядкування їхнім потребам суспільства, зворотний вплив на суспільство географічного середовища, особливо в її екстремальних формах. Другий момент є найважливішою демографічною характеристикою, що акумулює фундаментальні біологічні й соціально-економічні параметри. В 30-е роки в наших географічної, археологічної, і економічної науках приділялася величезна увага проблемі людини як продуктивної сили й демографічні підходи займали значне місце при розгляді й рішенні цієї проблеми. Історичний матеріалізм ставить в основу вивчення продуктивних сил; людина - частина продуктивних сил будь-якого суспільства, і чисельність людей входить у характеристику продуктивних сил як компонент, що маркірує, якщо можна так виразитися, обсяг продуктивних сил, якими розташовувало будь-яке древнє суспільство.
Як ні великі досягнення в палеогеографічній реконструкції подій четвертинної історії, наші конкретні знання недостатні, щоб, користуючись цими реконструкціями, детально відновити характер розселення людських колективів в епоху палеоліту, особливо на його ранніх стадіях. Обмежимося тому лише деякими загальними міркуваннями.
Можна, очевидно, з достатньою визначеністю затверджувати, що райони високогірїв не були заселені в нижньому палеоліті; всі знахідки кісткових залишків австралопітеків і пітекантропів зосереджені в передгірях на помірній висоті над рівнем моря. Тільки в середньому палеоліті, високогіря було освоєно людськими популяціями, чому є прямі докази у вигляді стоянок, відкритих на висоті понад 2000 м над рівнем моря. Треба думати, що густі ліси тропічного пояса також не були доступні людині як регулярне місце перебування при слабкій технічній озброєності в час нижнього палеоліту і були освоєні пізніше. У центральних районах великих пустель субтропічного пояса, наприклад у пустелі Гобі, існують багатокілометрові ділянки, у межах яких не відкрито ніяких памятників навіть при самій ретельній розвідці. Відсутність води повністю виключало такі ділянки не тільки із границь древнього розселення, але й з можливого району полювання.
Все це змушує думати, що нерівномірність розселення із самого початку людської історії була його істотною характеристикою: ареал найдавнішого людства в палеолітичний час не був суцільним, він був, як прийнято г?/p>