Розмаїття народного житла
Информация - Туризм
Другие материалы по предмету Туризм
а і заповнення каркасу так звана сторчівка. Проміжки між стовпами каркасу заповнювали більш тонким деревом (торчами), яке зверху заводилось у поздовжню обводку, а знизу або закопувалось у землю, або вставлялось у нижню балку підвалини. Після цього стіни з обох боків обмазували глиною та білили. Для кращого прилягання глиняної обмазки її накладали на забиті у стіни деревяні кілки (клинці, тиблі). У XX ст. почали набивати металевими цвяхами деревяну дранку (решетівку).
Стіни з плетеним заповненням (турлучні) мали поширення на Наддніпрянщині та Півдні. Вони мали каркас із густо поставлених стовпчиків, які скріплялись горизонтальними жердками (варичками, глицями). Каркас вертикально заплітали хмизом, лозою, очеретом, а далі з обох боків обмазували товстим шаром глиносоломи. Турлучні хати мали різні назви мазанка та ін.
Разом із каркасною у лісостеповій і особливо у степовій частині України була поширена техніка зведення стін із глиносоломяних вальків та цеглин (саману, паців), а у ряді районів із природного каменю ракушняку, солонцю тощо.
4. Декоративно-художнє оздоблення
У різних районах України оздоблення житла було досить різноманітним. Якщо засоби зовнішнього оздоблення зрубних поліських жител обмежувались частковою побілкою або обмазкою, до того ж лише житлової частини хати, то в крайніх північно-західних районах зруб залишався небіленим або підбілювалася лише частина стін навколо вікон. Декор зрубного карпатського житла відзначався багатством профільованого різьблення (глухого, площинного, наскрізного)- Значним розмаїттям оздоблення характеризувалося каркасне та безкаркасне житло Наддніпрянщини та Півдня, в якому, крім традиційної обмазки глиною та побілки, широкого вжитку набули підводка кольоровими глинами та декоративний поліхромний розпис. У прикарпатських зонах Поділля, на Буковині та в гірських районах застосовувалось художнє викладання шалівка, шинелі, піку-вання.
Долівка у давньому українському житлі завжди була глиняною, дощана підлога навіть у заможного сільського населення в кінці XIX на початку XX ст. траплялася рідко, та й то в районах, багатих на ліс.
Стеля підтримувалася повздовжніми або поперечними балками сволоками. На них укладали різного роду настил (з горбилів, дощок, пруття, переплетеного глиносоломяними перевеслами та ін.). Лише на Поліссі збереглися поодинокі випадки влаштування таких архаїчних форм стелі, як трикутна, трапецієподібна та напівкругла. Стеля, як правило, білилася, залишались небіленими іноді лише сволоки. Повністю небілена стеля зустрічалась тільки в західних районах Полісся та у карпатських горян.
Найбільш поширеною конструкцією даху в кінці XIX на початку XX ст. була чотирисхила на кроквах, які кріпились на верхньому вінці зрубу або на повздовжніх балках, покладених по верху стін. На Поліссі ще побутував двосхилий деревяний дах кількох варіантів. На Правобережжі дах покривали переважно соломою, звязаною снопиками, на Лівобережжі розстеленою соломою. На Правобережжі та в Карпатах по ребрах та уздовж всього даху викладали сходинки (острішки, карби, стріхачі). Такий дах завершувався високим гребенем, прокладеним по всій його довжині. Через велику кількість атмосферних опадів дахи в цих районах були значно вищими, ніж, скажімо, на Лівобережжі та Півдні. У Карпатах та деяких районах Полісся покрівельним матеріалом слугувало дерево (плахи, драниці, гонт, шинглі, фінська стружка та ін.).
Висновки
Таким чином, сучасне українське сільське житло, увібравши цілий ряд традиційних ознак, збагатившись досвідом професіональної архітектурної творчості, виявляє зональну варіативність, що дає підставу зробити висновок: народні майстри у виборі засобів вирішення плану будівель, конструктивних та декоративно-художніх прийомів їх оформлення творчо розвивають мистецькі стереотипи житла, які відбивають їхні можливості та художні смаки. Щодо виявлення зональних господарських уподобань та пріоритетів, то нові закони про землю, приватну власність, кооперативну діяльність напевне сприятимуть покращенню будівельної практики на селі.
Розвиток новітньої житлової архітектури характеризується дедалі більшим взаємозвязком традиційного та професійного архітектурно-будівельного досвіду. Сучасний етап розвитку української архітектури продовжує процес всебічного проникнення професіональної будівельно-архітектурної творчості на село та творчого освоєння традицій народної архітектурно-художньої спадщини в архітектурі міста. Традиційні елементи органічно входять у декор інтерєрів жилих і громадських споруд, у монументально-пластичні прийоми їх зовнішнього оформлення. І навпаки, сільська архітектура дедалі більше спирається на промислову базу.
Література
- Байбурин А. К. Жилище в обрядах и представлениях восточных славян. Л., 1986.
- Гуцулыцина: Іст.-етногр. дослідження / За ред. Ю. Г. Гошка. К., 1987.
- Етнографія України: Навч. посібн./ За ред. Проф. С. А. Макарчука. Вид. 2- е, перероб. і доп. Львів: Світ, 2004. 520с.
- Історія Української культури / За ред. І. Крипякевича. К.: Либідь, 1994. 656с.
- Культура і побут населення України: Навч. посібник / В. І. Наулко, Л. Ф. Артюр. К.: Либідь, 1993. 288с.
- Сільське житло. Поділля. Кінець XIXXX ст. К., 1980.
- Самойлович В. П. Українське народне житло. К., 1972.
- Самойлович В. П. Народное архитектурное творчество Украины. К., 1989.
- Стельмах Г. Ю. Історичний розвиток сільсь?/p>