Розмаїття народного житла
Информация - Туризм
Другие материалы по предмету Туризм
типу житла наземні споруди мали назву верхова хата, тобто та, що стоїть на поверхні землі.
2. Інтерєр та його елементи
Щодо традиційного інтерєру українського житла, то він ще із часів давньоруського періоду характеризувався типологічною єдністю. Вона притаманна також і суміжним з Україною районам Росії, Бєларусі, Молдови та ін. Цей тип внутрішнього планування житла дістав назву українсько-білоруського.
Отже, українська вариста піч завжди займала внутрішній кут хати з боку вхідних дверей і була обернена своїм отвором (челюстями) до фасадної стіни (чільної, входової, передньої), де були вікна. По діагоналі від печі влаштовували парадний кут (покуть, червоний, або святий, кут), у якому розміщували ікони, прикрашені тканими або вишиваними рушниками, цілющим зіллям та квітками, вивішували лампадку. На Лівобережжі для ікон виготовляли спеціальні полички (божники), а у найбільш заможних селян були навіть домашні іконостаси.
Під божником уздовж причілкової стіни (традиційно з одним, пізніше з двома вікнами, а у карпатських українців нерідко зовсім без вікон) ставили стіл (у житлі бойків, лемків та закарпатських верховинців функції столу виконувала скриня). Біля столу попід тильною стіною ставили довгу деревяну лаву, а з зовнішнього боку маленький переносний ослінчик. Зліва від столу знаходилася скриня. Уздовж тильної стіни, між піччю та причілковою стіною будували деревяний настил, на рівень пічної лежанки, так званий піл. Удень він використовувався для хатніх робіт, а вночі на ньому спала родина. На Волині літнє спальне місце (полаті) іноді влаштовували в сінях. Уздовж чільної та причілкової стін установлювали лави, які на свята прикрашали доморобними ряднами (веретами, коцами), а в заможних сімях килимами. Біля дверей та понад ними робили деревяні полички або невеличку шафу (мисник, судень) для посуду, а уздовж чільної стіни над вікнами проти печі полицю для хатнього начиння та хліба (хлібна полиця).
В однокамерних бідняцьких поліських та карпатських хатах майже до початку XX ст. побутувала архаїчна форма курної печі (курилка, піч no-чорному), дим від якої йшов просто в хату. Для його виходу в житлі карпатських горян у стелі був спеціальний отвір (димник) із засувкою, яку відкривали у разі потреби. Поліщуки майже до 20-х років XX ст. продовжували користуватися давніми освітлювальними пристроями (посвіт, лучник, світак тощо), які встановлювались біля вікна напроти печі. Із стелі, в якій залишали отвір, над посвітом спускали трубу (комин), зроблену із хмизу або полотняного мішка, обмазаних глиною.
Своєрідність поліському та карпатському інтерєрові надавала ціла система жердок (на переважній більшості території України їх було лише одна-дві). Це повздовжні та поперечні жердки-полиці (гряда, балька); жердка-пере-кладина (пересувка, носуля) для плетення постолів, личаків, рогож; жердка для підвішування кросен ткацького верстата (грядка); жердка-сушилка біля печі (балічка, біло); нарешті жердки-вішаки над спальним помостом.
Українська вариста піч за формою димозабірного пристрою (комина, шиї, цівки), який розташовувався над припічком, представлена трьома типами: лівобережним, правобережним і лемківським. Самі назви засвідчують ареали поширення кожного з типів. Лівобережна піч мала комин, стінки якого були поставлені на припічок врівень з ним, так що припічок мав вигляд заглибленої площадки. Правобережна піч мала комин у формі зрізаної піраміди у вигляді нависаючого над припічком або спертого на стовпчики коша. Лемківська піч, крім орієнтації її отвору на причілкову стіну, мала комин, подібний до правобережного типу, він нависав над припічком, але мав форму Г-подіб-ної труби, коротка частина якої нависала над припічком, а подовжена зєднувалась із стіною сіней, у якій був отвір для виводу диму в сіни. Основу печі найчастіше робили з глиносоломи, у поліському та карпатському житлі були поширені опічки з дерева, на Півдні та Закарпатті з природного каменю, пізніше з цегли.
3. Конструктивні особливості
Традиційна українська хата мала, як правило, не менше трьох вікон. У чільній стіні двоє: проти печі перепічне, а проти столу покутне; третє у причілковій стіні застільне. В курних хатах Полісся та Карпат майже до початку XX ст. зберігались так звані волокові вікна, що являли собою вузькі наскрізні отвори в стіні, які закривались деревяівши засувками волоками.
Стіни українського житла зводились із різних будівельних матеріалів залежно від місцевих ресурсів та можливостей забудовників.
Давні традиції в Україні мали два типи конструкції стін: зрубний і каркасний. У звязку з хижацьким знищенням лісу, високими цінами на лісоматеріали співвідношення зрубних і каркасних жител дедалі більше змінювалося на користь останніх. Зрубне житло ставало привілеєм заможних господарств, перетворюючись у своєрідний символ добробуту. В кінці XIX на початку XX ст. каркасна техніка стає переважаючою, і лише в північно-західних районах України (Поліссі, Карпатах, частково Наддніпрянщині) продовжують зводити разом із каркасним зрубне житло. У північному Лісостепу каркас заповнювали деревом та частково глиносоломою, а в південному плетінням з великою кількістю глиносоломи. На Правобережжі між стовпами каркасу (слупами, шумами) встановлювали деревяні бруски (риглі, дим), які закладали горизонтально в пази (бурти) цих стовпів.
У лівобережному варіанті переважав вертикальний спосіб закладки кругляк