Розвиток уявлень про культуру в філософській думці від античності до сьогодення
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
Реферат з культурології
на тему:
Розвиток уявлень про культуру в філософській думці від античності до сьогодення
Розвиток уявлень про культуру в філософській думці від античності до сьогодення
Культура стала обєктом спеціального теоретичного інтересу і дістала статус самостійного наукового поняття в добу Нового часу. За свідченням німецького лінгвіста І. Нідермана, термін “культура” існує лише з XVIII ст. Але відсутність усталеного поняття не означає відсутності самої культури як такої.
Прояви культури нескінченні. Можна говорити про культуру людства, про культури різних епох (антична, середньовічна й ін.), про культури різних етносів і країн (російська і Росії, французька і Франції), про релігійні культури (буддійська, ісламська, християнська), культури різних соціальних і фахових груп (селянська, поміщицька, міська й ін.), а також про культуру окремих особистостей (Пушкіна, Конфуція, Ганді).
Багатогранність культури знайшла своє відбиття у численних спробах її визначення і у різноманітті самих підходів до її визначення (антропологічний, філософський, соціологічний). У 1964 р. американські вчені А. Кребер та К. Клакхон зібрали 257 дефініцій культури, і, на думку Л. Кертмана, до 1987 р. чисельність їх подвоїлась. Ця багатозначність свідчить не тільки про все більш активне звернення вчених до проблем культури, але й головним чином про обєктивні складності і багатогранність самого феномена культури. На цей час існує вже більше тисячі дефініцій культури.
Вже в античному суспільстві культура як сукупність навичок й умінь, а також результатів діяльності людини була відокремлена як предмет осмислення. Згідно думці давньогрецького філософа Протагора, виникненням матеріальної культури, розвитком суспільного життя люди зобовязані богам. Демокрит, навпаки, вважав, що творець культури людина. Вона створює культуру, підкоряючись своїм потребам і наслідуючи природі. Давні греки розрізняли природне й моральне як два протидіючих один одному початки й підкреслювали перевагу греків над варварами.
Давньогрецька культура (“пайдея”) зробила людину “мірою всіх речей”. Навіть грецькі боги людиноподібні. І не тільки за зовнішньою подобою, але й за поведінкою. Вони не віднімали у людини її здібності мислити й мати свою думку будь про що, у тому числі й про волю богів. Грецькі храми також співвіднесені з людиною, з мірою її релігійно-міфологічних уявлень та з її художньо-естетичним ідеалом.
Демократична і гуманістична спрямованість давньогрецької культури дозволила забезпечити європейській культурі провідне місце в світі протягом двох тисячоліть.
Значення грецької культури в тому, що вона відкрила людину-громадянина, проголосивши верховенство її розуму й свободи. Але незважаючи на це, мислителі Давньої Греції ще не випрацювали поняття “людина взагалі”. Аристотель вважав, що люди народжуються вже або вільними, або рабами. Разом з тим давньогрецька культура заклала фундамент розвитку науки і техніки у західноєвропейських країнах, збагатила цивілізацію міфами, які стали символами різних культурних традицій.
Свій внесок у розуміння культури зробили і давньоримські мислителі. Так, Цицерон, римський оратор, навчав культивувати душу і розум, щоб не перетворитися на варварів. Він вважав, що тільки Рим може бути взірцем культури. Республіканський устрій не виключав різниці інтересів між суспільством і громадянином й одночасно дозволяв їх примирити. Заради вищої мети розвою республіки громадяни і суспільство повинні йти на самообмеження. Протилежністю варварства є культура, і тому найголовніше у Римській республіці те, що вона держава культури.
Культура для Цицерона мислилася в особливому устрої життя, де духовний стан людини і загальні інтереси суспільства знаходяться у протирічній і нерозривній єдності. Тому сферою і формою культури в Римі стало слово як зєднуюча і поєднуюча сила. Цицерон вважав, що слово стає необхідною формою ідеальної республіки, за допомогою якої можна розвязати будь-які протиріччя. Але ж цицеронівська культура чим далі, тим більше повязувалася із забезпеченістю й дозвіллям, котрих не мали маси простих римських громадян, з поневолюванням, якому маси підлягали. Це робило культуру морально уразливою справою. Такий погляд на культуру не вибачили Цицерону і ранні християни, що перші вказали на цей бік принципів римського оратора, а згодом й багато інших дослідників виступили проти культури як привілею.
Після Цицерона настає значний історичний провал; майже не існує теоретичних розвідок, спеціально призначених проблемам культури. Лише у XVIII ст. людство знову повертається до проблем культури, створюючи чисельні розвідки різних думок і підходів.
Проте відсутність теоретичних праць зовсім не свідчить про відсутність самого явища в житті. Проблеми культури вбудовуються у найбільш вагомі для даної епохи системи цінностей, зливаються з ними, підкреслюють їхню оригінальність.
Враховуючи досвід цицеронівського розуміння культури, середньовіччя винесло культурний ідеал за межі реального буття, чим зробило невразливим для повсякденності.
В добу середньовіччя настає переосмислення фундаментальних принципів культури. Головною цінністю стає Бог: цей принцип реалізований у “Символі віри”.
Архітектура і скульптура стали “Біблією в камені”. Література наскрізь була просякнута релігією та вірою. Живопис відбивав біблейські