Розвиток творчої активності школярів у процесі розв’язування розрахункових задач з хімії
Курсовой проект - Педагогика
Другие курсовые по предмету Педагогика
ості знань.
Як компонент досвіду учбової наукової творчості являються всі розвязані учнем учбові творчі задачі. Відповідно, чим їх більше, тим багатший досвід учбової наукової творчості.
По мірі накопичення кількості розвязаних творчих задач учень оволодіває загальними прийомами пошуку оригінального розвязку, які називають евристичними: бачення нової функції обєкту, осмислення його структури, пошук альтернативних шляхів розвязку, комбінування раніше відомих способів розвязку, розширення області пошуку розвязку, аналіз і порівняння різноманітних способів розвязку.
Досвід технічної творчості часто визначає успіх розвязання експериментальних задач з хімії, які потребують проектування технічних устроїв, а також вміння працювати з матеріалом. Зміст технічної творчості по кожному шкільному предмету має свою специфіку. Так, специфіка досвіду технічної творчості по хімії виявляється в проектуванні і виявленні конструкційних особливостей приладів для здійснення хімічної реакції в умовах шкільної лабораторії.
Таким чином, мотивація творчості з хімії, досвід використання різноманітних хімічних знань для розвязання творчих задач, досвід технічної творчості з хімії визначають індивідуальний соціальний досвід як досвід учбової хімічної творчості.
Важлива характеристика творчості продуктивність. Під творчою продуктивністю розуміють можливість запропонувати різноманітні способи розвязання творчих задач і знайти оригінальний розвязок.
1.2 Шляхи формування творчої активності школярів
Однією з проблем освіти, зокрема, шкільної, є творчий розвиток особистості, підвищення її творчого потенціалу.
Більшість вчених розглядають здібності з позицій діяльності (Б. Теклов, С.Рубінштейн, О. Ковальов, В. Мисинцев, В. Моллено, М. Бургін, С. Гончаренко): вони вважають, що здібності це синтез властивостей та якостей особистості, які забезпечують успішність виконання того чи іншого виду діяльності.
Здібності поділяються на загальні, притаманні кожній людині, та спеціальні, які характерні не всім і передбачають певний вплив якісних сторін психологічних процесів особистості. Вони лежать в основі спеціальних здібностей і є однією з умов їх розвитку.
Творчі здібності відносяться до загальних, оскільки виявляються у будь-якій сфері життєдіяльності людини на тому чи іншому рівні. Вони мають складну структуру. За даними психолого-педагогічної науки, можна виділити такі основні складові компоненти творчих здібностей: мотиваційні, інтелектуально-логічні, інтелектуально-евристичні, комунікативні, здібності до самоорганізації.
Вони виявляються: мотиваційні у допитливості, творчому інтересі, почутті захопленості, емоційному сплеску, прагненні до творчих досягнень, до отримання високої оцінки; інтелектуально-логічні в здатності аналізувати, порівнювати, виділяти головне, доводити свою думку, пояснювати; інтелектуально-евристичні у здатності до висунення ідеї розвязання проблеми, до фантазії, самостійного перенесення знань та умінь у нову ситуацію, до оціночних суджень; здібності до самоорганізації у здатності планувати і раціонально використовувати час, до самоконтролю, до вольових зусиль, старанності; комунікативні у здатності до співробітництва, уникнення конфліктів та успішного розвязання їх.
Усі компоненти творчих здібностей тісно взаємоповязані між собою і в процесі творчої діяльності відіграють певну роль.
Постановивши питання про розвиток творчих здібностей, ми неминуче переводимо дослідження в площину форм і методів навчання. Творчості не можна навчити, регламентуючи способи дії.
Визначення методів формування в учнів творчої діяльності включає вивчення більш широкого кола питань і, перш за все, уточнення самого поняття “метод навчання”. Ми розглядаємо його, виходячи з підходів, розроблених у вітчизняній педагогічній науці А.М. Алексюком, В.І. Бондарем, В.О. Онищуком.
Метод навчання це багато якісне, різнобічне явище, яке має внутрішню структуру та зовнішню форму виявлення; розвязує певну дидактичну мету, являє собою форму обміну науковою інформацією між вчителем і учнями, визначає вид і рівень пізнавальної діяльності; це спосіб стимулювання та мотивації учіння, сукупність взаємоповязаних прийомів і операцій у діяльності вчителя і учнів, спрямованої на досягнення поставлених цілей і завдань.
Як показали теоретичні та експериментальні дослідження, розвиток творчості вимагає комплексних заходів, удосконалення навчання на базі таких принципів:
- звільнення особи від тотальної всеохоплюючої регламентації мислення, оцінювання фактів і явищ, висловлювання здогадок, поведінки в процесі навчання;
- здійснення навчанні на високому рівні складності, адже, за дослідженнями психологів, лише таке навчання спонукає до творчості;
- систематичне створення ситуацій вибору для учнів, можливості здійснювати свій вибір;
- зростання питомої ваги діалогічної форми навчання, як особливої взаємодій повноцінних розумінь (М. Бахтін), що зумовлює поєднання зовнішнього і внутрішнього діалогів.
Реалізація цих принципів передбачає формування особливої особистісно-розвиваючої моделі навчального процесу, передусім удосконалювання змісту освіти, зокрема, застосування творчих завдань.
Навчання набуває творчого характеру, якщо воно організовується з урахуванням рис творчої діяльності і самостійного переносу знань і вмінь у нову ситуацію; виявлення но