Розвиток польського руху опору в роки другої світової війни
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
°лася із 43 бойових ескадрилій та 12 ланок авіації звязку. Всі ці літаки були застарілих конструкцій і не могли рівнятися із сучасними конструкціями німецьких машин. Давались прорахунки Генерального штабу польської армії [5:13-14]. Проте воно не використало і ці мінімальні можливості. Польське керівництво було надто оптимістичним і продовжувало вважати, що Німеччина й досі потребує допомоги Польщі, як союзника проти Радянського Союзу [22:28]. Політика ж сталінського керівництва по відношенні до Польщі проводилась не тільки силами державного апарату армії, але і органами держбезпеки, за допомогою Комінтерну [12:147]. Комінтерн наголошував на те, що будуються радянсько-польські відносини на основі рівності. 11 січня 1944 року було опубліковано по заяві радянського керівництва о радянсько-польських відносинах по обвинуваченні антинародної політики польського емігрантського керівництва[10:321-322]. В заяві говорилося: Тепер відкриваються можливості відродження Польщі як сильної і незалежної держави. Однак Польща повинна відродитися не шляхом захоплення українських і білоруських земель, а шляхом повернення в склад Польщі захопленими німцями земель [3:361] (Додаток 1). Багато чисельні архівні документи свідчать, що зимовий наступ Червоної Армії в Польщі почався не раніше, а пізніше наміченого терміну, яка не мала відношення до офіційної пропаганди[11:29]. Це сприяло поглибленню розколу в радянсько-польських відносинах. Після завершення воєнних дій Гітлер запропонував Великобританії та Франції укласти мирний договір, обіцяючи за це утворити невелику Польську державу. Отримавши відмову, 8 жовтня Гітлер спеціальним розпорядженням поділив окуповані землі на дві частини: землі на схід від Вісли, а також Сілезія та Поморя були включені до складу Рейху як німецькі території, решта земель були обєднані у Генеральне губернаторство для окупованих польських теренів зі столицею в Кракові. Німецький кордон проходив за 20 км від Варшави. Краківський, Варшавський, Люблінський та Кадомський дистрикти (в червні 1941р також Галичина) утворювали генерал-губернаторство. Від приєднаних до Німеччини земель вони відділялися митним, валютним, поліцейським кордоном, що ускладнювало звязок між окремими регіонами, ставало на перешкоді рухові опору. Німецька політика на різних частинах окупованих територій була неоднаковою [21:170]. На землях, що увійшли до складу Рейху, передбачалося швидкими темпами впродовж десяти років здійснити повне онімечення шляхом переселення поляків на схід і заселення на їх місце німецьких колоністів. Генеральне губернаторство займалося розселенням поляків та їх використанням як дешевої робочої сили на некваліфікованих допоміжних роботах, переважно в сільському господарстві[7:512]. Це підтверджує документ з замітки Бормана бесіди з Гітлером на тему про Польщу 2 жовтня 1940 року Фюрер підкреслив, що поляки народжені спеціально для тяжкої роботи. Потрібно, щоб життєвий рівень в Польщі був низьким. Генерал-губернаторство являється польським резервом, великим польським робітничим табором(Додаток 2) [17:210].
Після окупації були закриті польські вищі навчальні заклади, гімназії та ліцеї, театри, усі польські установи перейшли під контроль німців. Поляків трактували як напівлюдей. Вони були зобовязані схилятися перед німцями, їм заборонялося мати автомобілі, мотоцикли, телефони, радіо. Переміщатися по території провінції дозволялося лише за спеціальними перепустками. За будь-які порушення їх суворо карали смертним вироком. Спеціальні суди виносили швидкі вироки, а іноді їх зовсім не було. [21:171]. У перші тижні окупації з метою залякати населення німці провели масові арешти відомих польських діячів, і розстріляли близько 16 тисяч осіб. [7:410]. Широко розмаху набуло примусове переселення поляків до Генерального Губернаторства. До червня 1941 року біло депортовано близько 800 тисяч осіб, а їхнє майно перейшло до близько 200 тисяч німецьких колоністів [7:412]. Однак брак німців змусив окупантів шукати нових резервів серед місцевого населення. Для цього було проведено записи частини поляків, які мали хоча б віддалені родинні звязки з німцями і відносили їх до німецького національного списку. Це давало змогу володіти власністю і користуватися громадянськими правами. Окупанти розпочали онімечення дітей з рисами німецької нації. Уся державна і приватна власність перейшла до німецьких концернів або адміністрації. На селян були накладені високі контингенти - обовязкові поставки сільськогосподарської продукції [7:509]. Польські населені пункти перейменовано на німецький лад: Лодзь на Літцманнштадт, Торезнь на Торн. Закривалися польські костели, а священиків відправляли до концтаборів або депортували [9:511]
Політика гітлерівської Німеччини в Генеральному губернаторстві була дещо іншою. За Генеральним планом Ост (квітень 1942 року) гітлерівці передбачали впродовж наступних 15 років звільнити терени Генерального губернаторства від поляків, залишивши тільки невелику їх частину для підневільних робіт, а решту переселити за Урал. Цей план від 25 травня 1940 року був представлений Гітлеру був утверджений в якості директиву. Планувалося також впродовж 30 років 65% населення Західної України виселити. У Генеральному губернаторстві було збережено право поляків на власність, дозволено створення під контролем німців окремих самоврядних і культурних організацій. Поляки були допущені до нижчих ланок адміністрації без права займати керівні посади. Гітлерівські ре?/p>