Розвиток менеджменту в Україні: спочатку і до сьогодення
Информация - Менеджмент
Другие материалы по предмету Менеджмент
? в управлінській практиці - на 35 років. Адже школа кількісного підходу в менеджменті започаткована 1950 р.
Усебічний розвиток Є. Слуцького, оригінальність його мислення виявилися в опублікованій 1926 р. всесвітньо відомій праці "Етюд до проблеми будування формально - праксеологічних засад економіки". Ця праця стала головною у формуванні нової науки праксеології.
Є. Слуцький, обґрунтовуючи взаємозвязки, форми та інші прояви господарських обєктів, визначив, що вони становлять певну систему, яка може бути у різних видах. Форми системи залежать від наявності тих чи інших параметрів. Учений визначив такі поняття, як стан системи, диригент системи, структурна багатогранність або перспектива. Стан системи разом з перспективою створюють ситуацію. Науковець зазначав, що елементи системи перебувають у постійному русі, який оптимізує їх в єдине ціле:
"Система перебуває у своїй ситуації або в процесі зміни, доки її ситуація залишається оптимальною".
Безперечно, дослідження праксеологічних засад економіки дало поштовх розвитку теорії систем та широкому застосуванню системного і ситуаційного підходів у сучасному менеджменті. Вивчаючи взаємозвязки елементів системи, праксеологія не тільки визначає шляхи, а й оцінює придатність обраних засобів для досягнення мети.
Управлінську проблематику розглядали також інші українські вчені добільшовицької доби: В. Антонович, А. Анциферов, П. Грабовський, В. Доманицький, М. Драгоманов, І. Ассен, М. Зібер, М. Ковалевський, К. Левицький, А. Макаренко, І. Цехановецький та ін. Особливістю праць цих учених було зосередження на двох напрямах: історико - економічному та конкретно-прикладному. Значна частина їхніх досліджень присвячена пошуку тих українських інституцій та традицій, які могли б стати основою побудови посткапіталістичного суспільства.
- Розвиток науки управління в Україні в період тоталітаризму
Перші два десятиріччя XX ст. в Україні відзначалися розвитком попередньо сформованих напрямів різних галузей економічної науки. Розвиток ринкових відносин, посилення економічних та культурних явищ між сходом і заходом України сприяли формуванню державницьких поглядів. Будівництво власної держави неможливе без розвитку управлінських поглядів та теорій.
Уже в листопаді 1918р. створено Українську Академію Наук, у складі якої почав активно діяти соціально-економічний відділ та дослідницькі кафедри. Першим у цьому ряді став інститут економічної конюнктури, який, за задумом М. Туган-Барановського мав бути "економічною обсерваторією", аналізувати зміни економічної конюнктури та видавати державним органам відповідні рекомендації для ухвалення рішень щодо подальшого економічного поступу.
Та не судилося звершити задумане. Поразка визвольних змагань, окупація України більшовицькою Росією змінила намічені плани. Вже 1922 р. інститут економічної конюнктури було закрито, скорочено до мінімуму соціально-економічний відділ. Зате створено інститути для обслуговування командно-планової системи.
Наука управління за цих умов розвивалася у двох площинах, відокремлених одна від одної. На вищому рівні в абсолют були возведенні головні поняття марксистської політичної економії. На їхній основі керівні діячі партії розробляли концепції економічного розвитку й управління, які в цілому "теоретично" обґрунтовували тоталітарну економіку. Значну увагу приділяли ролі держави в цьому процесі, формували основи форм і методів державного централізованого управління економікою, які пізніше доведено до абсолюту.
Одновимірне економічне мислення стало запереченням множинності економічних поглядів, концепцій, теорій. М.Туган-Барановський з далекоглядністю ще 1918 р. передбачав наслідки централізації керування. "Централізм завжди несе в собі і бюрократизм відірваність суспільного механізму від тісного контакту з дійсним життям, ігнорування всіх індивідуальних особливостей його... Якщо ми уявимо соціалістичну державу як гігантську машину, в якій окрема людина відіграє роль гвинтика або колеса, що керує цим механізмом, то це, може бути, і поведе до створення найбільшої суми суспільного багатства, але не буде відповідати інтересам працюючої людини, яка не бажає принижувати себе до простого знаряддя суспільного цілого".
Економічна наука в умовах тоталітаризму опинилась у низовій площині. Вона стала знаряддям виправдання комуністичної політики партії, обґрунтування так званих обєктивних закономірностей розвитку будівництва соціалізму і комунізму. Науковці не тільки не мали права посягати на постулати марксизму, а й обговорювати проблеми планового управління економікою.
Тоталітарний режим нещадно розправлявся з тими, хто виступав за розумні межі поєднання централізму і самоврядування. Комуністичний режим повів, наприклад, шалену боротьбу з українським вченим М. Волобуєвим (Симоновичем), який 1928 р. опублікував статтю "До проблем української економіки", у якій доводив, що господарство України - це самобутній історично сформований організм з власними шляхами розвитку.
Науковці, які працювали у другій (низовій) площині, займались вирішенням дише часткових, прикладних проблем керування на рівні підприємств, удосконалюючи організаційні структури і форми, методологію розробки управлінських рішень, форми організації стимулювання праці, методи планування і прогнозування, технологію, техніку й організацію процесів управління.
Ця