Розвиток друкарства в Україні в ХІХ ст. Теорія мистецтва книги
Контрольная работа - Культура и искусство
Другие контрольные работы по предмету Культура и искусство
кописні книги наступного часу. Вони мали великий вплив на словянських першодрукарів, які творчо використовували вироблені на протязі кількох століть різноманітні засоби та елементи багатого художнього оформлення рукописної книги.
Основним елементом оформлення східнословянської, в тому числі й української рукописної книги, на відміну від книги західної, була заставка. Термін заставка, або заставиця відомий уже в XI столітті. Ними прикрашались початкові сторінки книги, її розділи, вони служили також для відокремлення рядків тексту з різним змістом.
Найчастіше в українській рукописній книзі зустрічаються заставки прямокутної форми, рідко з півкруглим вирізом у нижній частині прямокутника; бувають вони у вигляді присадкуватої літери П.
За орнаментальними мотивами заставки ділять; на рослинні, плетінчасто-геометричні і тератологічні. Останні побудовані з композиції плетінки, рослинних мотивів і фантастичних зображень різних птахів та звірів. Взагалі орнаментальне багатство рукописних заставок видатне досягнення тодішнього декоративного мистецтва.
Під заставкою, як правило, стояв заголовок, який з. XIV століття стали писати складним декоративним письмом - вяззю. Текст починався заголовною літерою, виконаною переважно червоною фарбою або золотом. Нерідко сама літера, її форма перетворювалася в розкішний орнаментальний узор.
Рукописи прикрашались також мініатюрами (фігурними зображеннями) - кольоровими ілюстраціями, виконаними однією, переважно чорною фарбою. Вони розміщались на окремих сторінках або між рядками тексту. Треба, однак, сказати, що мініатюра в українській рукописній книзі не набула значного поширення. - Оздоблення рукописів тісно повязувалось з характером шрифту, почерком, яким писались книги. Древньо-руська й українська рукописна книга знає три основних види письма, що послідовно змінювались: устав, півустав і скоропис. Найдавнішим з них є уставне письмо, яке вживалося в основному до XIV століття. Зрідка уставом писались рукописи і пізніше. Устав - строге і красиве письмо, кожна літера якого писалась в кілька прийомів і не зєднувалась з іншою.
У другій половині XIV століття на зміну уставу приходить півустав. Його літери писались швидше, вони „дрібніші, простіші за будовою, часто злегка нахилені. У півуставі зустрічається велика кількість скорочень і .надрядкових знаків, так званих титлів. Півустав був використаний, як буде сказано нижче, Іваном Федоровим З Петром Мстиславцем для створення наборного шрифту першодруків.
Скоропис зявився майже одночасно з півуставом, але в рукописах українських він широко починає використовуватись аж з XVII століття. Цей почерк розрахований насамперед на значне прискорення процесу письма. Його основну графічну особливість становлять численні продовження літер, що виходять за рядок вверх і вниз і мають часто декоративний характер. Елементи українського скоропису були використані згодом в створенні острозьких друкарських шрифтів.
Найдавніші східнословянські, в тому числі й українські, книги написані на пергаменті - відповідно обробленій шкірі тварин (овець, кіз). Пергамент в українських рукописах вживався до середини XV століття. Є, правда, випадки, коли його використовували і пізніше. На пергаменті, наприклад, написані одні з кращих памяток українського книжкового мистецтва середини XVI століття пересопницьке Євангеліє і розкішно оздоблений Ірмологіон з XVII століття.
У другій половині XIV століття у нас зявляється набагато дешевший і зручніший для письма матеріал папір. Першою східнословянською книгою, написаною на папері, вважають Поученіє Ісаака Сіріна з 1381 року. Найдавніші паперові українські рукописи відносяться до-другої половини XV століття.
Писали гусячими, зрідка павиними перами. Для писання золотом, інколи й кіноварю використовувався пензель. Перед тим як писати, на пергамент, а пізніше і на. папір легким натискуванням спеціальним приладом штільцем наносили лінії для рядків, а також відграфлювали поля. Легкі, ледве помітні лінії не перешкоджали читанню тексту, не розбивали композиції сторінки, як це було в латинських кодексах, у яких такі лінії виконувались фарбою.
Тодішнє чорнило відзначалось надзвичайною стійкістю, воно добре закріплювалось на пергаменті чи папері. Назви книг, статей, розділів, початкові літери, інколи приписки, замітки і поправки, як правило, виконувались кіноварю, суриком і золотом. Особливо широко використовувався червоний колір, чого не було у західноєвропейських книгах. У цьому відношенні оздоблення рукописної книги можна порівняти з чудовими древньоруськими вишивками, в яких червоний і чорний колір становлять основну кольорову гаму.
Обкладинки рукописних, а потім і друкованих книг, до кінця XVII століття виготовлялись виключно з деревяних (дубових або соснових) дощок, обтягнутих шкірою чи коштовними тканинами (оксамитом, шовком).
До початку XV століття палітурки були гладкими,, без прикрас. Згодом зявляється сліпе або блінтове тиснення і металеві прикраси -- середники, угольники, жуковини. Часом були коштовні оправи із золота і срібла,, які прикрашались дорогоцінним камінням, перлами, емаллю і черню. Для збереження аркушів книги від псування обкладинки скріплювались спеціальними застібками. Наскільки уважно рукописні майстри ставились до збереження книг, свідчать численні приписки, одна з яких має такий зміст: А которий поп или диякон чтеть [про