Розвиток гончарства на Чернігівщині
Курсовой проект - Культура и искусство
Другие курсовые по предмету Культура и искусство
України. До XVII ст. тут зберігалися мистецькі традиції словянської кераміки, що засвідчують характерні форми горщиків, глечиків, макітер, мисок, ваз, корчаг з ритованим геометричним орнаментуванням.
У XVIII ст. у Новгород-Сіверському за участю майстрів Якова Пугача та Савки Кияна створено гончарну майстерню, де виготовлялия вишуканий посуд сферичної форми, покритий білою поливою. Тулиголовська майстерня є відомою білими глечиками, вазами, кухлями, блюдами, що нагадували фаянсові вироби. Традиції класицистичних розписів на великих мисках і дзбанках, вкритих білою емаллю, зберігалися в середовищі сільських гончарів до поч. ХХ ст.
Чернігівщина славилася і своїм кахлярством, що досягло свого найбільшого розквіту в XVIII ст. Саме звідси цей керамічний промисел поширився на Слобожанщину і Полтавщину. Рельєфні та мальовані кахлі з монохромною поливою виготовляли на невеликих мануфактурах у Чернігові, Тулиголові, Новгород-Сіверському, Глухові, Батурині, Городні, Шатрищах і Кролевці (тепер Сумщина). На кахлях були зображені жанрові та біблійні сюжети, виконувалися розписи на козацькі теми (відомі городнянські кахлі). У першій третині ХІХ ст. панські груби та комини продукувались керамічними заводами в Ніжині та Коропі. Визначним осередком кахлярства стала Ічня. З ХІХ ст. Чернігівщина також славилася виготовленням облицювальної теракотової плитки з простим рельєфним орнаментуванням.
На занепад гончарного промислу Чернігівщини за радянських часів вказувала, зокрема, видатний етнограф Євгенія Спаська у своїх щоденникових записах подорожей Чернігівщиною в 192324 роках. Ось її особисті враження від гончарних рядів на ніжинському базарі: На жаль, чим ближче, тим видніше, що посуд увесь нудний, одноманітний, майже нічим не прикрашений, сортів мало: від колишнього багатства залишилося лише декілька приємних форм та завжди красиві кольори випаленої глини: червонуваті, жовтуваті, сизі. Вона замалювала курушку-чортогонку глиняну чашечку з ручкою для обкурювання хати в свята, чи викурювання нечисті із хати покійника.
Своїм високомайстерним гончарним посудом славилися також Ічня, Новгород-Сіверський та Кролевець. Керамічним розписам Лівобережного Полісся притаманні геометризовані композиції, радісний колорит із жовтогарячим, жовтим і зеленим акцентуванням, що яскраво виявляється на кераміці Чернігова, Батурина, Ніжина та Ічні.
У селі Шатрище (Ямпільський р-н, Сумщина) із другої половини ХІХ ст. виготовляли міцну цеглу, та сіру побутову кераміку, оздоблену простими ритованими, штампованими та лискованими орнаментами. Цеглярниками були переважно вихідці з козаків, а горщечниками з кріпаків. З 193050-х років посуд тут починають поливати всередині. Свої глечики для молока, олійні глеки, макотри та кубішки (тикви), миски, квітники шатрищанські гончарі (Федір Литвинов, Григорій Негода, Михайло Дурманов, Михайло Степаненко, Іван Гончаревський, Павло та Надія Саржанови, Андрій Дуплик, Захар Недбай, Олександр Пирогов та інші) продавали на базарах Шостки, Глухова, Рильська, Хомутовки, Новгород-Сіверського, Севська, Путивля, Ямполя. Останнім гончарем тут був Микола Насика (сер. 1990-х рр.), нині промисел повністю занепав.
Для західної зони українського Полісся (як і для суміжних поліських регіонів Білорусі та Польщі) характерна сіра лискована кераміка (баньки, пушки, бандурки) сферичної форми. Заокруглені та присадкуваті стінки мисок, їх широкі пологі вінця зберігають традиційні особливості гончарних виробів І тис. н.е.
Протягом XVIII ст. на поліхромний розпис перейшли гончарні цехи в Чернігові, Новгороді-Сіверському, Ніжині, Батурині, Глухові, Ічні, Переяславі та ін. Так, посуд новгород-сіверських майстерень вишуканими округлими формами й поливаним розписом нагадує фаянсовий. Маленькі букетики квітів рівномірними плямами розміщувалися по сферичних площинах посуду, надаючи йому урочистої привабливості.
Серед численних памяток гончарства, що зберігаються у Чернігівському історичному музеї ім. В.В.Тарновського, одразу ж впадає у вічі колекція світло-сірих поливяних посудин, прикрашених рослинним орнаментом. За своєю формою, кольором, технологією виготовлення вони принципово відрізняються від традиційних виробів місцевих майстрів, хоча й походять з території сучасного Коропського району Чернігівської області. Справа в тім, що тамтешні гончарі скористалися досвідом і виробничими секретами німецьких колоністів членів гуттерівського братства, які оселилися у цьому куточку Придесення ще наприкінці XVIII ст.
Великим успіхом користувалося гуттерівське гончарне виробництво (їх знаменита хабанер-кераміка). Колоністи, використовуючи місцевих жителів як найману робочу силу, водночас ділилися з ними своїми виробничими секретами. Так, коропський міщанин Мусій Пузир запозичив у них технологію виготовлення керамічних виробів і заповідав її своїм, синам Григорію та Лаврентію. Гончарний завод Мусія Пузиря, який був розташований поблизу урочища Шовковиця (тепер Коропський район), функціонував навіть у кінці XIX ст., причому тут застосовувався лише той спосіб поливи кераміки, який був перейнятий у гуттерівців на початку 1840-х рр. Вироби саме цього майстра тепер виставлені в експозиції Чернігівського історичного музею.
Олешня є гончарним центром Чернігівської області. Декілька селян були відзначені званням заслужений майстер народної творчості. Олешнянські гончарні вироби багато представлен?/p>