Розвиток гончарства на Чернігівщині
Курсовой проект - Культура и искусство
Другие курсовые по предмету Культура и искусство
ній частині виробу.
В ХVІ ст. зявляється кераміка природного кольору з білим, рожевим і жовтим черепком, із нанесенням різьбленим кілочком відтисків зірок, решіток, кіл, зубців та інших декоративних елементів, символів та знаків. Прикладом посуду цього періоду та стилю є уламки горщика, знайденого в с. Жидичин біля Луцька.
2.3 Гончарство ХVІІ ХХ ст.
У ХVІІ ХVІІІ ст. розвиваються основні гончарські осередки України, де виготовляють мальований посуд, пічні кахлі, архітектурну кераміку тощо. У побуті міщан Полісся починають уживатися поливяні поліхромні миски та полумиски з мистецькою бароковою орнаментикою. В цей час у сільській місцевості побутує традиційна сіра неполивяна кераміка, яка відзначається не менш витонченою красою форм і майстерністю виконання (наприклад, посуд із с. Рокита.
Розвиток промислового виробництва, зокрема, поява фаянсових і порцелянових мануфактур у цьому регіоні призвели до поступового занепаду гончарства, адже керамічний посуд поступався за вжитковими якостями фабричному. Однак ще до початку ХХ ст. в окремих осередках (Троянові, Млачівці, Нових Петрівцях, Острозі, Межирічах, Кульчині) майстри-гончарі все ще виготовляли традиційні гончарні вироби: поливяні фігурні посудини, мальовані миски та дзбанки, а на півдні регіону ліпили іграшки та люльки.
Про поширення та розвиток на Поліссі гончарства свідчить статистика, згідно з якою 1910 року в 28 селах Волинської губернії налічувалося 1539 гончарів, більшість з яких проживали в Рівненському (151 чол.), Кременецькому (114 чол.) та Острозькому (101 чол.) повітах.
У першій третині ХХ ст. народна кераміка провідних осередків Полісся залишалася майже незмінною, зберігаючи свої традиційні регіональні особливості. Однак примусова колективізація завдала значної шкоди гончарному промислу поліщуків. У цей період різко скоротилася кількість кустарів-гончарів, яких більшовики насильно зганяли до колгоспів.
У повоєнні десятиріччя народне гончарство знову пожвавилося. Нестача на ринку вжиткового посуду сприяла швидкому відновленню виробництва кераміки, відродженню гончарної справи у давніх осередках. Переважно дрібні, напівкустарні підприємства задовольняли своїми виробами навколишні села.
За радянський період гончарство Полісся не зазнало таких значних трансформацій та змін, як в інших регіонах, скажімо, на Поділлі, Гуцульщині чи Полтавщині.
Характерною особливістю поліського гончарства другої половини ХХ ст. залишилося виготовлення переважно вжиткового посуду: горщиків, глечиків, гладущиків, дзбанків, баньок (бандурок), макітер, ринок, тарілок, мисок, плесканців (пушок), форм для випікання, підвазонників тощо. Оздоблювали сіру кераміку давнім способом підсушений виріб лискували (вигладжували) камінцем чи склом, утворюючи геометричні композиції з вертикальних, горизонтальних та скісних смуг, решіток, зубців, спіралей, кривульок, кіл тощо, які набували сяючого блиску після випалу.
Відомий дослідник українського гончарства Юрій Лащук у кераміці українського Полісся вирізняє за сукупністю типологічних, технологічних і термінологічних ознак дві основні історико-культурні зони: східну (Житомирська обл. та північні райони Київщини) та західну (осередки північної частини Волинської та Рівненської областей), які умовно розмежовує річка Горинь. Наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. цінні матеріали щодо окремих регіонів України, в тому числі й Полісся, здійснили видатні українські етнографи та фольклористи Г.Булашев, Б. Грінченко, М.Драгоманов, П. Іванов, О.Малинка, І. Манжура, В.Милорадович, М.Номис, І. Огієнко, М.Сумцов, П.Чубинський, Хв. Вовк, М. Біляшівський, В. Щербаківський та інші. Однак ці праці дають лише часткові матеріали для аналізу гончарного промислу поліщуків. Серед сучасних дослідників поліської кераміки слід відзначити Ю.Лащука. Значний внесок у вивчення культурної спадщини Полісся, передусім районів, уражених радіацією, зроблено комплексними експедиціями Мінчорнобиля, Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України та Інститутом народознавства НАН України.
2.4 Основні риси гончарних осередків Полісся
Розглянемо коротко основні риси гончарних осередків Полісся. Для Житомирщини та північних районів Київщини (східна зона) притаманні такі особливості гончарних форм як конусоподібність нижньої частини мисок, горщиків, баньок; заокругленість верхньої частини мисок, неширокі вінця. Такий посуд виготовлено в традиціях кераміки зарубинецького типу і наступних археологічних культур І тис. н.е. Гончарством на Поліссі займалися переважно чоловіки і діти 1012 років, інколи жінки. Виготовляли в основному міцну чорнолощену кераміку широкого асортименту: горщики, глечики, гладущики, баньки, ринки, миски, покришки, макітри, маслобійки, підвазонники, люльки, іграшковий посуд, свистуни, керамічну скульптуру. Продавали свої вироби на ярмарках. У ХІХ ст. у Волинській та Київській губерніях був відомим ярмарок у Ходоркові з його найбагатшим гончарним рядом. У Поліському краї збереглися технологічні, формотворчі, орнаментальні, композиційні та колористичні традиційні основи гончарства. Для орнаментики характерні архаїчні сакральні мотиви (хрести, антропоморфні елементи, архетип дерева життя, сонце, птахи тощо).
2.5 Основні осередки гончарства на Чернігівщині
Чернігів віддавна вважається визначним гончарним осередком Лівобережної