Ринковий обіг земель в Україні
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
Вступ
Як відомо, земельні ділянки легально визначаються обєктом реального обігу землі. Складається відповідна правозастосовча практика. Формується нове законодавство, яке регулює відносини, повязані з ринком землі. Ринок землі та обіг землі різні за місткістю словосполучення: перше ширше, ніж друге, і включає поряд із системою угод із землею також механізми та інфраструктуру, що забезпечують їх. Під обігом землі розуміють сукупність угод із землею (земельними ділянками, частиною земельної ділянки, правом на земельну частку (пай), правами на землю). Ринок землі на даному етапі розвитку економіки є:
¦ інструментом і одночасно гарантією реалізації основних конституційних прав громадян та юридичних осіб на землю;
¦ правом мати землю в приватній власності, правом вільно (якщо це не завдає шкоди довкіллю і не порушує прав і законних інтересів інших осіб) здійснювати володіння, користування та розпоряджання землею;
¦ важливим інструментом досягнення мети першого етапу земельної реформи;
¦ невідємною умовою і засобом здійснення економічних реформ у цілому.
Ринковий обіг земель
Отже, ринок земель можна визначити як систему економічних та правових відносин, які виникають у процесі обороту земельних ділянок; оборот земельних ділянок перехід земельних ділянок у власність чи користування на підставі цивільно-правових угод.
Ринок землі з самого початку формувався згідно з волею законодавця. З цієї причини ринок земельних ділянок громадян повязаний із Декретом Кабінету Міністрів України Про приватизацію земельних ділянок від 26 грудня 1992 року №15, ринок земельних ділянок несільськогосподарського призначення з Указом Президента України і особливо з Указом від 19 січня 1999 року №32 Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення. Ринок права на землю повязаний з Указом Президента України Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва від 10 листопада 1994 року №666, Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям від 8 серпня 1995 року №720, Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності від 12 липня 1995 року №608.
Процес приватизації земельних ділянок несільськогосподарського призначення значно активізувався після видання Указу Президента України від 19 січня 1999 року №32 Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення.
Основною причиною, що стримує розвиток ринку землі, є недосконале правове забезпечення безоплатної приватизації й продажу 3 державної власності земельних ділянок, зокрема субєктам підприємницької діяльності юридичним особам України, реєстрації земельних ділянок та прав на них, захисту прав власників землі, необґрунтовані обмеження щодо категорій земель, які можуть бути безоплатно приватизовані громадянами чи продані з державної власності юридичним особам. Крім того, відсутнє чітке визначення правового режиму земель несільськогосподарського призначення у населених пунктах та за їхніми межами.
Одним із законодавчих актів у цьому напрямі є Указ Президента України Про заходи щодо розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення від 4 лютого 2000 року №168/2000.
Розглядаючи ринковий обіг земельних ділянок потрібно звернути увагу на обєкти та субєкти ринку земель. Отже, обєктами ринку земель є:
земельні ділянки, що перебувають у державній, комунальній та приватній власності;
частки у праві спільної власності на земельні ділянки;
земельні ділянки, конфісковані за рішенням суду;
право на оренду земельної ділянки.
Субєктами ринку земель є:
фізичні та юридичні особи України;
територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування;
держава в особі відповідних органів державної влади;
особи, які здійснюють примусову реалізацію земельних ділянок відповідно до закону;
іноземні громадяни та особи без громадянства;
іноземні юридичні особи;
іноземні держави.
Але потрібно зазначити, що існують деякі обмеження щодо визначених вище субєктів та обєктів ринку земельних ділянок.
Відповідно до ст.14 Конституції України громадяни, юридичні особи і держава набувають у власність земельні ділянки виключно відповідно до закону. Чинний ЗК України визнач правові підстави, способи, порядок придбання громадянами юридичними особами земельних ділянок у власність.
Громадяни та юридичні особи можуть набувати у власність земельні ділянки із земель державної і комунальної власності лише на підставах, передбачених законом, зокрема за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, безоплатно чи за плату, залежно в цільового призначення земельної ділянки.
У разі придбання земельної ділянки у власність із земель державної і комунальної власності за плату громадяни, юридичні особи, іноземні держави мають укладати договори купівлі-продажу таких ділянок відповідно до норм Цивільного кодексу України з урахуванням вимог ЗК України. У згаданому кодексі передбачено, що земельні ділянки є предметом и вільно-правових угод як особливий обєкт нерухомості. При цьому ?/p>