Реформи Солона і Клісфена та Перікла в Афінах
Информация - История
Другие материалы по предмету История
? зайшов занадто далеко. Плутарх цитує висловлення Солона: Важко у великих справах догодити одразу всім.
Реформи Клісфена
Після падіння тиранії Пісістратидів афінську демократію очолив Клісфен, що належав до роду Алкмеонидів. З імям Клисфена повязана подальша демократизація афінського політичного ладу. Клісфену довелося витримати напружену боротьбу з реакційним угрупованням землевласницької знаті, очолюваної Ісагором, сином Тисандра.
Спираючись на широкі кола, Клісфен запропонував реформи, які повинні були остаточно підірвати панування родової знаті. Ісагор не користувався достатньою підтримкою серед населення й звернувся по допомогу до Спарти. Спартанці зажадали видалення з Афін Клісфена під тим приводом, що він належав до проклятого роду Алкмеонидів, предки яких святотатственно порушили клятву, розправилися із прихильниками Кілона.
Спроба відродити в Афінах аристократичний лад за допомогою спартанців, таким чином, привела до повстання народу. Родова аристократія зазнала поразки, і Клісфен став на чолі держави [2].
Прийшовши до влади (508р. до н.е.), він приступився до проведення реформ, які повинні були закріпити перемогу демосу й назавжди покінчити з небезпекою відродження влади родової аристократії. Найважливішою реформою Клісфена було введення нового адміністративного подолу Аттики, побудованого на чисто територіальному принципі, що було покликано замінити древні родові розподіли. Поділ цей полягав в наступному: Аттика розчленовувалася на три територіальних округи:
1) місто Афіни із передмістями,
2) внутрішня центральна смуга,
3) берегова смуга.
Кожний округ складався з десяти рівних частин тритій. Три тритії, по одній з кожного округу, поєднувалися у філу, і в такий спосіб складалося десять територіальних філ. Отже, клісфеновські філи являли собою обєднання локально розділених цивільних груп, що зєднувалися під час голосування. Метою реформи було змішати населення, розєднати роди й тим самим послабити силу впливових їхніх членів, тобто евпатридів. Старі філи з їх філобасилеями залишалися, але зводили до простих культових обєднань. Нові філи також здобували сакральну санкцію й були названі по іменах древніх атичних героїв.
Тритії розпадалися на дрібні сільські одиниці деми; в Аттиці за часів Клісфена налічувалося 100 демів; із часом їх стало більше. Дем являв собою одночасно господарську, адміністративну, культову, військову й політичну одиницю. З демом кожний афінянин був звязаний від дня народження. Коли йому виконувалося 18 років, виборний демарх (староста) заносив його в цивільні й військові списки, і після проголошення клятви вірності афінській державі молодий афінянин зараховувалася в ефебы для проходження військової служби, а також одержував право виступати на суді. З 20 років він здобував всі цивільні права. По конституції Клісфена, права громадянства визначалися приналежністю до того або інший дему, а не роду. Залиши в спокої філи й роди говорила афінська приказка, породжена в часи Клісфена. При складанні списків демотів (цивільних списків) у них було включено багато метеків і вільновідпущених, завдяки чому кількість афінських громадян збільшилося.
У демах же відбувався набір гоплитів і обиралися за жеребом члени суду присяжних. Крім того, кожний із громадян міг бути обраний у члени знов створеної ради пятисот (буле), що замінювала колишню раду чотирьохсот. Нова рада складалася з 500 чоловік, обраних по 50 від кожної філи. Усередині філи голоси розподілялися відповідно величині демів. Таким чином, основним осередком і в цьому випадку залишався дем.
Нарешті, Клісфен створив колегію з десяти стратегів проводирів афінського ополчення, які надалі по черзі виконували функції головнокомандуючих. Щоб охоронити державу від можливих політичних потрясінь і захоплення влади тираном, Клісфен установив екстраординарний суд черепків остракізм.
Щороку навесні скликалося екстрені народні збори, що визначали голосуванням, чи потрібно вдатися до остракізму, тобто чи немає серед громадян кого-небудь, небезпечного для цивільної волі. Якщо такі виявлялися, то збори збиралися вдруге, і тоді кожний громадянин писав на глиняному черепку (остракін) імя того, хто, на його думку, загрожував цивільній волі. Засуджений більшістю голосів віддалявся за межі Аттики на десять років (без конфіскації майна), після закінчення яких він повертався в Афіни й одержував всі свої цивільні права [2].
Демократизація політичного ладу Афін викликала невдоволення в тих грецьких державах, де у влади ще стояла родова аристократія. Проти Афін виступила коаліція, у яку входили Спарта, Фіви, Халкіда й Егіна. У пошуках союзників афінський уряд звернувся до Персії. Перси погодилися підтримати афінян за умови, якщо Афіни визнають верховну владу перського царя. Афінське посольство, очолюване Алкмеонідами, погодилося на цю вимогу. Але договір з персами не був затверджений народними зборами. Таким чином, афінянам довелося поодинці боротися із силами коаліції. В 506р. до н.е. війська союзників вторглись в Аттику. Однак у результаті розбіжностей серед спартанського командування коаліція незабаром розпалася. Афіняне зуміли завдати нищівної поразки халкидянам і фіванцам. Слідом за цим афінське військо переправилося на Евбею й захватило Халкіду. На території, віднятої в халкідян, було поселено чотири тисячі афінських клерухів. Таким чином, похід спартанців в Аттику не ув