Реформи братів Гракхів
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?у їм високої посади верховного жерця був змушений залишити Рим і вмер у вигнанні. Побоюючись гніву народу, сенат не посмів розігнати комісію з переділу земель, у яку замість Тиберія обрали одного з його прихильників.
- Демократичні реформи Гая Гракха
Гай Гракх став на посаду народного трибуна 10 грудня 124р. Починаючи з цього моменту, протягом двох років він з надзвичайною енергією працював над здійсненням поставлених перед собою задач. На жаль, традиція про нього знаходиться в ще гіршому стані, чим про Тиберія. Строго говорячи, ми не знаємо ні точного змісту проведених їм заходів, ні їхньої хронологічної послідовності. Наші джерела вкрай неповно висвітлюють діяльність Гая: вони не дають майже нічого, крім назв окремих законів, плутають їхній порядок і суперечать один одному. Тому історія двох років трибуната Гая Гракха (123-го і 122-го) може бути відновлена тільки загалом.
Діяльність Гая певною мірою була продовженням справи Тиберія і була визначена задачами, поставленими, але не вирішеними його братом. Але навіть там, де молодший брат формально тільки продовжував старшого, він настільки далеко вийшов за колишні рамки реформи, вклав у неї так багато нового, що фактично ми маємо право вважати його діяльність зовсім самостійною і більш важливим етапом демократичного руху 30-х і 20-х років.
Три великих проблеми епохи вимагали рішення: аграрне питання, демократизація політичного ладу і наділення правами громадянства італіків. І всі заходи Гая Гракха були визначені саме цими трьома основними задачами.
Очевидно, на самому початку свого першого трибуната Гай провів закон, що мав зворотню силу і спрямований проти діяльності особливих судових комісій, створених для розправи з прихильниками Тиберія. Відповідно до цього закону, магістрат (голова комісії), що засудив на смерть вигнання римського громадянина, сам підлягав суду народу.
Найважливішими заходами першого трибуната (123р.) були три закони: аграрний, хлібний і судовий. Аграрний закон, очевидно, в основному повторював закон 133р., але з деякими доповненнями і поліпшеннями. Крім цього, він відновлював у колишньому обсязі діяльність аграрних тріумвірів.
Зміст хлібного закону, що, може, був проведений ще до аграрного, також не ясно. Безперечно, у всякому разі, що він встановив продажу хліба з державних складів за зниженою, у порівнянні з ринковою, ціною. У періодиці lХ кн. Лівія сказано, що державна ціна хліба була визначена в розмірі 61/3 аса за модій (8,7л). Але ця цифра нічого нам не говорить, тому що ми не знаємо, яка була в цю епоху ринкова ціна на зерно.
Значення хлібного закону було дуже велике. Якщо навіть державна ціна на зерно і не відрізнялася занадто сильно від ринкової, то все-таки закон гарантував найбідніше населення Рима від постійних коливань цін на хліб. Таким шляхом у Римі вперше було введено державне регулювання цін, що полегшувало положення найбідніших шарів. Воно вводило й у Римі в практику основний принцип античного поліса принцип колективної державної общинно-державної власності, відповідно до якого кожен член цивільного колективу повинний мати свою частку в доходах держави.
Але хлібний закон, що зміцнив міську демократію, мав і зворотню сторону. Хліб, призначений для продажу за твердою ціною, доставлявся з провінцій і складався в державних магазинах. Крім того, що це сильно обтяжувало державну скарбницю, приплив більш дешевого хліба знижував ринкові ціни і негативно позначався на сільському господарстві Італії. Ще важливіше було те, що хлібний закон послужив вихідним пунктом для пізнішої організації державних роздач найбіднішому міському населенню. Продовжувачі справи Гракхів і демагоги пізньої республіки зрештою прийдуть до безкоштовної роздачі хліба, що зіграє велику роль у деморалізації міської юрби і росту люмпен-пролетаріату.
Багато неясних моментів і в судовому законі. Він стосувався складу постійних судових комісій, зокрема комісії зі справ про вимагання провінційних намісників. Тут традиція розходиться. По Лівію, Гай залишив суди в руках сенату, але збільшив число сенаторів, приєднавши до них 600 нових членів з вершників. По Плутарху, Гай приєднав сенаторам-суддям, яких було 300, стільки ж вершників і, таким чином, заснував змішаний суд з 600 суддів.
Інший варіант традиції, представлений Апіаном, Цицероном, Днодором і ін., розходиться з першим. Відповідно до цього варіанта, судові комісії взагалі були вилучені з рук сенаторів і цілком передані вершникам.
Це протиріччя, імовірніше всього, може бути пояснене наступним припущенням, підтримуване деякими сучасними вченими. У Лівія і Плутарха відбито первісний проект закону, внесений Гаєм у перший період його діяльності, коли опозиція сенату ще не виступала занадто відкрито і Гай припускав обмежитися порівняно помірною реформою. Але після того як він зустрів відкриту протидію нобілітету, вона додала судовому закону більш радикальний характер.
Ми не знаємо, чи стосувався закон усіх постійних судових комісій чи тільки quaestio repetundarum. У всякому разі, головне політичне значення мала остання. Вилучивши її з рук нобілітету, Гай хотів покласти кінець тим зловживанням, що лагодили провінційні намісники: вони почували себе зовсім безкарними, поки суди знаходилися в руках їхніх товаришів за станом. Тепер суд передавався вершникам, і тим самим установлювався реальний контроль над діяльністю намісників. Таким чином, судовий закон явився важким ударом по нобілітеті і значно підняв полі?/p>