Ресурсозбереження – головний напрям використання природно-ресурсного потенціалу
Курсовой проект - География
Другие курсовые по предмету География
івненській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях.
Основні родовища зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному районі та Керченському. Країна посідає одне з провідних місць у світі за запасами марганцю, які становлять 2,28 млрд. т.[4, с.46]
Україна має певні запаси руд кольорових металів. Запаси нікелю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кіровоградській та Дніпропетровській областях; ртуті у Донбасі і Закарпатті; титану в Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовського морів; бокситів у Дніпропетровській області; алунітів у Закарпатті; нефелінів у Приазовї. Унікальні родовища сировини для отримання ряду рідкісних і рідкісноземельних елементів розташовані у Житомирському Поліссі та в Приазовї. Розробку золоторудного родовища розпочато в Закарпатті.
Україна багата на металічні корисні копалини, серед яких: кухонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний каолін, облицювальний камінь тощо. Великі запаси калійно-магнієвих солей (близько 2,7 млрд. т) зосереджені в Івано-Франківській та Львівській областях. [7, с.136]
Високою забезпеченістю паливно-енергетичними ресурсами відзначається Донецька, Луганська, Дніпропетровська та Львівська області. Значні поклади металічних корисних копалин розвідані у Дніпропетровській, Запорізькій, Полтавській областях, а також у Автономній Республіці Крим.
1.2 Характеристика земельного та агрокліматичного потенціалу
Земельні ресурси виступають територіальною базою розміщення народногосподарських обєктів, системи розселення населення, а також основним засобом виробництва (в першу чергу сільського і лісового господарства). Всі землі України незалежно від їх цільового призначення, господарського використання і особливостей правового режиму відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд держави.
Рівень, тривалість використання родючості та продуктивність ґрунтів залежать від їх властивостей, клімату, соціально-економічних умов господарювання, розвитку науки і техніки. Теоретичною основою високої продуктивності ґрунтів є врахування біологічних вимог культур, що вирощуються, до тепла, вологи тощо.
Беручи до уваги потреби сільськогосподарських культур у теплі й опадах та агрокліматичне районування території України, можна зробити висновок, що в північно-західних районах можуть дозрівати найвимогливіші до тепла ярі культури (ячмінь, овес), озима пшениця, а на південному заході та південному сході вимогливіші до тепла (кукурудза і соняшник).
Структура посівних площ, що склалася тепер, не завжди відповідає біологічним вимогам культур до ґрунтово-кліматичних умов, що істотно впливає на продуктивність ґрунтів. Урожайність сільськогосподарських культур певною мірою залежить від рівня потенційної родючості ґрунту і забезпечення вологою території. Виявлена загальна закономірність: найнижчі урожаї отримують на бідних дерново-підзолистих ґрунтах Полісся, вищі на потенційно родючих ґрунтах зони недостатнього зволоження Степу і найвищі на потенційно родючих ґрунтах достатнього і нестійкого зволоження Лісостепу.
За цільовим призначенням земель та функціональним використанням земельний фонд України охоплює: сільськогосподарські угіддя (41,9млн. га, або 69,4% земельного фонду); ліси та лісовкриті площі (10,4 млн. га, або 17,2%); забудовані землі під промисловими і транспортними обєктами, житлом, вулицями тощо (2,3 млн. га, або 3,8%); землі, що покриті поверхневими водами, (2,4 млн. га, або 4%); інші землі (3,4 млн. га, або 5,6%). [2, с.51]
Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів України є досить диференційованим у територіальному розрізі. Найвища залученість земель у господарський обіг склалася у Львівській, Донецькій, Тернопільській областях. В цілому земельні ресурси України характеризуються досить високим біопродуктивним потенціалом, а в його структурі висока питома вага ґрунтів чорноземного типу, що створює сприятливі умови для продуктивного землеробства.
1.3 Характеристика потенціалу водних ресурсів
Водні ресурси виступають джерелом промислового і побутового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у розвитку всього народного господарства та у життєдіяльності населення.
Водні ресурси України складаються з місцевого стоку, який формується у річковій мережі на її території, та транзитного, що надходить із сусідніх територій по Дніпру і його допливах, Сіверському Донцю, Дунаю тощо. За межами України утворюється близько 30 км стоку (загальний його обсяг становить 210 км).
Найбільшу кількість води мають західні області, де на 1 км площі припадає від 100 до 600 тис. м місцевого стоку. Найменше забезпечені водою південні області. Так, у Донецькій, Запорізькій, Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській і Херсонській областях на 1 км території припадає від 5-10 до 40 тис. м води на рік, а на одного жителя від 130 до 400 м. В областях Полісся на 1 км території нараховується від 75 до 100 тис. м на рік, а на одного мешканця від 1500 до 2000 м. В областях лісостепової зони на 1 км2 площі водні ресурси складають 50-70 тис. м на рік, збільшуючись до 100-125 тис. м у східній і західній частині зони. На одного жителя тут налічувалось від 500 до 1500 м води на рік. [4, с.52]
Значні водні ресурси зосереджені в озерах України, які ?/p>