Революція 1905-1907 р.р. в Росії, розстановка ії політичних сил
Информация - История
Другие материалы по предмету История
нь Росії від Баку до Одеси був охоплений грандіозним страйком, в якій прийняло участь від 130 до 200 тисяч людей. В грудні 1904 року був проведений політичний страйк, що закінчився підписанням першого в історії робітничого руху Росії колективного договору між робітничими і нафтопромисловцями. Цей договір, названий "мазутною конституцією", закріплював 9-годинний робітничий день, збільшення зарплати на 20%, надання щорічної відпустки і т.п.
Таким Чином, 1901-1903 рр. ознаменували собою перехід до поєднання економічних і політичних засобів боротьби робітничого класу.
В 1905 році Росія являла собою вузол протиріч. Поразка Росії в російсько-японській війні (26 січня 1904г. - серпень 1905г.) оголило її техніко-економічну відсталість у порівнянні з передовими країнами. В умовах протиборіння ,що розбестить між угруповуваннями імперіалістичних держав таке відставання було багате самими серйозними наслідками. Зовнішня небезпека, класова боротьба штовхали Росію на шлях рішучих перемін. Але влада виявилася не готова до них.
Таким Чином, ведуче протиріччя - між потребами розвитку країни і неможливістю забезпечити його в умовах самодержавної Росії - ставало все більш непримиренним.
Складність перетворень в Росії полягала в тому, щоб в боротьбі зі старим не знищити паростки нового, прогресивного. В переломні моменти все суспільство приходило у рух, і різноманітним класам і суспільним шарам необхідно було враховувати інтереси іншиі, вважатися із ними, бо вихор перемін втягував в політичну боротьбу все суспільство, ті або інші сили могли добитися успіха тільки в союзі з іншими соціальними шарами. Пошук союзників був предметом постійної турботи політичних партій Росії.
Головне протиріччя розвитку Росії виявлялося в різноманітних сферах життя суспільства.
В соціально-економічній області воно висловлювалося в протиріччі між необхідністю розширення сфери товарно-грошових відношень і існуванням цілого ряду перешкод на шляху їхнього розвитку. Вільна ринкова конкуренція стримувалася як феодальними пережитками, так і штучною монополізацією в результаті економічної політики царату. Розвиток продуктивних сил країни уповільнювався системою виробничих відношень, що підтримуються владою. Зростання капіталізму "ушир" стримувало до відомого ступеня його рухи "вглиб".
В області соціально-класових відношень склався цілий комплекс протиріч. Самим гострим з них було протиріччя між селянством і поміщиками. Першим кроком до його дозволу могло бути знищення системи позаекономічного примушення селян.
Протиріччя між капіталістами і робітничими могли бути помякшені більш вигідними умовами продажу робітничої сили: 8-годинний робітничий день, право на страйки, охорону жіночої і заборони дитячої праці і т.п.
Особливою гостротою відрізнялося протиріччя між царатом і народами Російської імперії. В залежності від рівня національного самоосвідомленого народи висували вимоги від культурно-національної автономії до права на самовизначення аж до відділення.
В політичній області було протиріччя між владою і що формуються громадянським суспільством. Росія залишалася єдиної з головних капіталістичних держав, в якій не було ані парламенту, ані легальних політичних партій, ані правових свобод громадян. Створення умов для правової держави є однією з найважливіших задач, від якої залежав дозвіл інших протиріч в Росії.
В такій обстановці в Санкт-петербурзі розгорнувся потужний робітничий рух.
В столичній робітничій середі вже років десять активно діяли соціал-демократичні гуртки, і число їхніх прибічників було досить значно. "Зубатовські" організації спочатку зовсім не прижились в Петербурзі. Тільки восени 1903 року заснувалось "Суспільство фабрично-заводських робітничих" на чолі з батьком Георгієм Гапоном, священиком церкви при Пересильної вязниці.
Дії розвивалися планомірно, що поширюються коламі.
21 грудня була отримана звістка про падіння Порт-Артура.
28 грудня відбулося засідання 280 представників "гапоновского" суспільства: вирішено було почати виступ.
29 грудня дирекції Путиловского заводу (що працював на оборону) була подана вимога про звільнення одного майстра, немовби без підстави що розрахував чотирьох робітничих. 3 січня застрайкував весь Путиловський завод; вимоги ще носили економічний характер, хоча і були тяжко виконані: 8-годинний робітничий день, мінімум заробітної плати. "Суспільство фабрично-заводських робітничих" відразу взяло на себе керівництво страйком; його представники, з Гапоном на чолі, вели переговори з адміністрацією; вони же організували страйковий комітет і фонд допомоги бастуючим.
5 січня вже страйкувало декілька десятків тисяч робітничих. Міністр фінансів В. Н. Коковцев уявив про це доповідь Николаю II, вказуючи на економічну нездійсненність вимог і на шкідливу роль гопонівського суспільства.
6 січня 22-ма представниками гопонівського суспільства була вироблена петиція до царя наступного змісту:
"Государ! Ми, робітничі і жителі міста Санкт-петербурга різних станів, наші дружини і діти і безпорадні старці-батьки, прийшли до тебе, государ, шукати правди і захисту. Ми обідніли, нас гноблять, обтяжують непосильною працею, над нами назнущалися, нас не визнають за людей, до нас відносяться, як до рабів, що повинні терпіти свій талан і мовчати".
Далі викладалися вимоги Установчого зібрання, амністії, політичних свобод, передачі землі народу