Революція 1848-1849 років в Італії
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
#240; 1848 - 1849 . , , , , .
Революція 184849 рр. в Італії - буржуазна революція, в завдання якої входили ліквідація феодально-абсолютистських порядків, знищення державної роздробленості і гніту іноземця (австрійського), створення єдиної національної італійської держави. На першому етапі революції (січень серпень 1848 р.) на чолі антифеодального національного табору стояла ліберальна буржуазія. Вона виступала під гаслами звільнення і обєднання країни зверху довкола Савойської династії або римського папи Пія IX.
Початок революції поклало народне повстання 12 січня 1848 р. в Палермо (Сицилія). У лютому березні 1848 р. в Королівстві обидвох Сицилій, Сардінському королівстві, Великому герцогстві тосканському і Папській державі були проголошені помірні буржуазні конституції; у ряді держав утворилися конституційні уряди. У березні 1848 р., в результаті народних повстань, скинули австрійське іго Ломбардія і Венеція (у Венеції 22 березня була проголошена республіка), в герцогствах Парма і Модена була повалена влада проавстрійських правителів. У обстановці стрімкого зростання патріотичного руху почалася війна за незалежність. Проте пораженська тактика верховного головнокомандуючого італійськими військами Карла Альберта і його оточення, викликана корисливими династичними цілями, а також страхом перед назріваючою народною війною, ослабила табір революції, що у свою чергу дало можливість підняти голову внутрішньої феодально-монархічної контрреволюції. 29 квітня Пій IX виступив із закликом про припинення війни з Австрією. 15 травня був здійснений контрреволюційний переворот в Неаполі. Після поразки під Кустоцой (25 липня) Карл Альберт уклав ганебне перемиря, що повернуло Ломбардію і Венецію під владу австрійських Габсбургів.
Восени 1848 р. розвернувся другий етап революції, що ознаменував вищий рівень її розвитку. Його очолили буржуазні революціонери-демократи (Дж. Мадзіні, Дж. Гарібальді і ін.). Вони висунули програму демократичного перетворення і обєднання країни знизу, що передбачала розгортання народної війни проти Австрії і скликання Всеіталійських засновницьких зборів для вирішення питання про майбутній державний устрій Італії; мадзіністи вимагали проголошення єдиної Італійської республіки.
Опорними центрами революційної боротьби, що поновилася, стали Венеція і Тоскана, де в результаті народних виступів до влади прийшли представники демократичного національно-революційного руху, а з листопада 1848 р. Папська держава. 16 листопада 1848 р. в Римі спалахнуло народне повстання, в результаті якого утворився світський уряд. 9 лютого 1849 р. була проголошена Римська республіка. На чолі неї встав Тріумвірат (з березня ним керував Дж. Мадзіні).
Соціально-економічне законодавство Тріумвірату (найбільш прогресивне часів революції) відображало в певній мірі вимоги соціальних прошарків, що були надійною опорою республіки. Враховуючи інтереси міської дрібної буржуазії, воно було направлене на розвиток торгівлі і ремесла, чому повинні були сприяти відміна податків, що сковували їх, і звільнення крамарів від сплати заборгованості казні. З метою поліпшення життєвих умов бідноти були встановлені тверді ціни на сіль, прийняті заходи по організації суспільних робіт (щоб зменшити безробіття), а бідняки були переселені в реквізовані церковні будівлі. Найбільш важливим був закон, що передбачав націоналізацію церковних земель і передачу значної її частини у вічну оренду бідному селянству. Це була єдина спроба впродовж всієї революції відгукнутися хоч би декретом на потреби селян. Нарешті, особливим законом було забезпечено озброєння народу для боротьби з інтервентами . Проте прагнення буржуазних демократів до компромісу з помірним крилом буржуазії, нерішучість в боротьбі з контрреволюцією підірвали сили Римської республіки. Обмеженість демократичного руху ще різкіше виявилася в Тоскані і Венеціанській республіці. Тосканський тріумвір (Ф. Гверрацци і ін.) не зважився офіційно проголосити республіку в Тоскані. Вони чинили опір також обєднанню Тоскани з республіканським Римом, аналогічну позицію зайняв венеціанський Тріумвірат (Д. Манін і ін.).
20 березня знов почалася війна проти Австрії. Але три дні опісля армія Карла Альберта потерпіла поразку при Новаре. Військовою катастрофою скористалася зовнішня і внутрішня контрреволюція. У травні 1849 р. австрійська армія зайняла Флоренцію, де ще до того стався монархічний переворот, а війська неаполітанських Бурбонів, вигнані в 1848 р. з острова Сицилія, знов опанували острів. З липня 1849 р. обєднаними силами європейської контрреволюції (Франції, Австрії, Іспанії, Королівства обидвох Сицилій) була розгромлена Римська республіка, в героїчній обороні якої величезну роль зіграв Дж. Гарібальді. Останньою (22 серпня) лягла затиснута в кільце облоги Венеція.
Революційна боротьба італійського народу зустрічала підтримку прогресивних сил у всіх європейських країнах. К. Маркс і Ф. Енгельс виявив глибоку цікавість до подій на Апеннінському півострові, розглядаючи їх як важливу ?/p>