Психологічні особливості спілкування підлітків
Курсовой проект - Психология
Другие курсовые по предмету Психология
Міністерство освіти та науки України
Бердянський державний педагогічний університет
Кафедра психології
Курсова робота
Психологічні особливості спілкування підлітків
студентки 3 курсу
факультету фізико-математичного
група № 32
Гаргай Лілії Володимирівни
Науковий керівник
Старинська Олена Віталієвна
Бердянськ, 2009
Зміст
Вступ
Розділ 1. Загальна характеристика спілкування
1.1 Поняття спілкування та його структура
1.2 Види та функції спілкування
1.3 Труднощі спілкування
Розділ 2. Сприймання й розуміння в процесі спілкування
2.1 Суть, зміст та значення сприймання
2.2 Вікно Джохарі як інформація про властивості особистості
2.3 Механізми міжособистісного сприймання
2.4 Поняття розуміння та його рівні
Розділ 3. Дослідження специфіки спілкування в підлітковому віці
3.1 Загальна характеристика підліткового віку
3.2 Спілкування підлітків з ровесниками
3.3 Спілкування підлітків з дорослими
3.4 Вивчення референтного кола спілкування підлітків та особливостей самоконтролю у підлітків в процесі спілкування
Висновки
Список використаних джерел
Додаток 1
Додаток 2
Додаток 3
Додаток 4
Додаток 5
Додаток 6
Додаток 7
Вступ
Проблеми молоді завжди привертали увагу психологів, але особливо актуальними вони стали останнім часом. Підвищення рівня освіченості і матеріального стану членів нашого суспільства розширило можливості розвитку і задоволення духовних і матеріальних потреб підростаючого покоління, але зробило більш складним формування розумних бажань і устремлінь.
Підлітковий вік є першим перехідним періодом від дитинства до зрілості. Якісні зміни, що відбуваються в інтелектуальній та емоційних сферах особистості підлітка (інтенсивний, нерівномірний розвиток і ріст організму, особистісні новоутворення та ін.), породжують новий рівень його самосвідомості, потреби у самоствердженні, рівноправному і довірливому спілкуванні з ровесниками і дорослими.
В останній час в звязку з розвитком практики соціального навчання, соціально-психологічного тренінгу, підготовки особистості до різних видів діяльності, кількість питань , важливих для галузі спілкування, значно зросла.
Пояснюється це, в першу чергу, тим, що психологи-практики зіткнулись з фундаментальною помилкою недооцінкою ролі соціально-перцептивних явищ, оціночних відношень в організації повсякденного спілкування.
Іншою обставиною, що діє на актуалізацію вивчення особливостей спілкування, є логіка розвитку самої психології. Тут проявляється переорієнтація в бік дослідження взаємодії особистості та групи, взаємовпливу особистості та спілкування, спілкування та спільної діяльності. В результаті посилилася цікавість до тих аспектів спілкування, які справляють безпосередній вплив на групові процеси, спільну діяльність. Принципового значення набула проблема індивідуальності в процесі пізнання соціальної дійсності, розвитку її соціально-перцептивної сфери. Спілкування багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію взаємодії, сприймання і розуміння субєктами спілкування один одного. Спілкування історично склалося в процесі спільної діяльності, де спочатку відігравало допоміжну роль: супроводжувало і обслуговувало певні дії. З ускладненням діяльності воно набуває відносної самостійності, починає виконувати специфічну функцію передачі наступним поколінням форм культури і суспільного досвіду. В онтогенезі спілкування також поступово стає особливою діяльністю. Задовольняючи потребу в спілкуванні, дитина оволодіває мовленням, освоює соціальні норми, культуру в цілому, будує образ світу і свого Я. В процесі спілкування відбувається перехід від одного рівня життя до іншого. Спілкуючись, людина виявляє себе індивідом і заявляє про себе як особистість. Експерименти з позбавленням людини можливості спілкуватись, випадки виживання дітей, що виростали серед тварин, переконливо свідчать: спілкування необхідна умова повноцінного психічного розвитку індивіда, нормального життя. Щодо трактування суті спілкування і комунікативної компетентності у сучасній психології існують різні підходи до розуміння компетентності у спілкуванні. Слід зазначити, що у більшості випадків психологи (як вітчизняні так і зарубіжні) дотримуються неоднозначних підходів до розуміння і вирішення даної проблеми. Назвемо основні з цих підходів:
діяльнісний підхід (Л. С. Виготський, Г. С. Костюк, О. М. Леонтьєв, М. І. Лісіна, Б. Ф. Ломов, С. Л. Рубінштейн, О. О. Смірнова та ін.);
задачний підхід (Г. С. Костюк, Н. В. Кузьміна, Л. А. Петровська та ін.);
комунікативна компетентність як готовність (установка) до діяльності (Ю. П. Азаров, М. О. Коць, Н. В. Кузьміна, Л. А. Петровська, Д. М. Узнадзе та ін.);
особистісний підхід комунікативна компетентність як комплекс особистісних якостей (Г. Айзенк, П. П. Горностай, В. Л. Злівков, Р. Кеттел, М. В. Молоканов, Г. Оллпорт, Л. А. Петровська та ін.);
розуміння комунікативної компетентності через стан Я (Е. Берн, П. М. Єршов, М. В. Молоканов, Л. А. Петровська та ін.);
комунікативна компетентність як здібності особистості, як уміння компонент здібностей (В. В. Гаркуша, М. М. Забро