Психологізм дитячих оповідань у творах Івана Франка
Контрольная работа - Литература
Другие контрольные работы по предмету Литература
й цвіт розівється з того пупінка? - з сумом запитує автор. Тобто маємо психологічний портрет дитини який не співпадає з архетипами дитячої поведінки продиктованої суспільством.
Для початку переглянемо деякі рядки твору, які допоможуть нам зрозуміти, які моральні та педагогічні основи хотів донести до нас автор. І так Малий Мирон - дивна дитина. Батько втішається ним і каже, що він чудово розумна дитина, але батько, звісна річ, сторонній суддя. Та й ще Миронів батько-чоловік у літах, ледве дочекався дитини, і, значить дитина, у нього золота, і розумна, і гарна. Сусіди тихо шептали собі, що Мирон якесь не таке, як люди: іде та й розмахує руками, гуторить щось сам до себе, візьме прутик, швикає по повітрі або стинає головки з будяків та ластівячого зілля. Серед інших дітей він несмілий і непроворний, а коли часом і відізветься з чим-небудь, то говорить таке, що старші, як почують, то тільки плечима стискають.[4, c.133-134]
Маємо перед собою дитину, яка є своєрідною та унікальною за наповненням та способом формуванням внутрішнього світу, способом мислення який відрізняється від інших. Тобто психологічна організація у такої дитини більш тонка та гармонічна. Причому оточуючі дитину люди родичі, сусіди, знайомі не дуже поділяли таку своєрідність психотипу. Адже сусіди тихо шептали собі, що Мирон якесь не таке, як люди, отже мірилом нормальності серед оточення дитини був образ дитини яка мислить за певними суспільними канонами і так само консервативно виражає свої думки не відрізняючись від інших без рис унікальності та самобутності. Треба також розуміти що такий психотип дитини а згодом і людини пропагувався і цементувався насильно у суспільстві призводячи до того що своєрідність, допитливість, цікавість на прикладі малого Мирона, оточуючими сприймаються як неадекватність. Тобто маємо головну тему проблематики оповідання: неадекватність описаного психотипу дитини через не відповідність суспільних архетипів мислення.
Тепер прослідкуємо факт внутрішнього мовлення Мирона. У голові малого Мирона снуються різні думки. Стан хлопчика передається через внутрішні монологи: не може йому поміститися в голові, що сонечко таке маленьке, а тато говорив, що воно велике.
- Ба , а як же воно? Сходить, там дірка мала: заходить, то й там дірка. Хіба ж дірка разом із сонцем по небі ходить?
Миронові здається, що брід це бездонна глибінь, що людина бачить і чує ротом, однак пересвідчується в іншому:
- Татуню, татуню! Я щось знаю!
- Та що таке, моя дитино?
- Я знаю, що чоловік очима видить.
П о батьковім лиці перебіг усміх.
- А вухами чує кудкудакання, а пальцями шум.
- Як, як?
- Та так, що як затикати вуха пальцями, то чути тільки шум.[4, c.138-139]
Процес такого мислення Мирона доходить до ситуацій майже гротескових.
Тепер переглянемо основні засади мислення, що зобразив Франко у цьому моменті. Тож процес мислення у дитини побудований на специфічному методі пізнання або симбіозі теоретичних висновків пізнання оточуючого світу та використання дитиною практичного методу пізнання. Також ще однією відзнакою психологізму даного оповідання є своєрідність зображеного психотипу автором, так нетипове мислення дитини вже з такого раннього віку зразу виокремлює її серед інших дітей. Тому на разі маємо справу с явищем самобутності дитини яке помічають інші люди, помічає і сама дитина. Тобто у оповіданні дитина переходить межу життя тільки у власному світі та думках а іде у суспільство, де стикається з головним проблематичним фактом оповідання-тим , що вона відрізняється від інших але як правильно дати собі оцінку вона не знає, тому за еталон психотипу оцінювання особистості приймає стандарти свого суспільства, а також її оцінки що надають оточуючі, насамперед в сімї. Дуже делікатним в цей момент є векторність таких оцінок, тобто добре-погано. Так Мирон буде самооцінювати себе й надалі, по тому, яку основу самооцінки та сприйняття іншими себе заклали в дитинстві. Так Франко вибудовує основну концепцію твору, де в центрі знаходиться вразливий внутрішній світ дитини.
Далі проаналізуємо таку частину твору І малий Мирон зачинає мислити. Слуги побачили се, ззирнулися між собою, трунули одне друге ліктями, а дівка-служниця шепнула навіть до старого Івана:
-Ану, він зараз якусь дурницю вистрілить.
-Ба, не знати, --почав звільна Мирон , - чому то свята матінка дивиться, дивиться, а капусти не їсть?..
Бідний Мирон, хоть і як мучився, не міг нічого ліпшого придумати, може, для того, що його насилу заставляли думати як люди. Сміх, регіт, звичайна нагана матері враз із туманом вісімнадцятим - бідний Мирон заплакав.
- Та що ж, коли я не вмію мислити так, як люди!- сказав він, обтираючи сльози.
Змальовуючи дану ситуацію автор допомагає нам зрозуміти силу впливу оточення на дитину, на її психологічний світ в першу чергу. Франко додає тонкого забарвлення оповіданню психологізм оповідання. Відтінюючи його лінії за допомогою різних ситуацій, де дитина показує свої прояви постійно наштовхуючись на нерозуміння того, що вона намагається пристосувати себе до світу і у відповідь якось збагатити, відзначити думкою, знайти шлях до розуміння світу. Сам процес замислювання у малого Мирона над тим що він скаже в першу чергу з психологічної точки зору походить на певний принцип психологічного імунітету людини, адже вона шукає шлях від чергового висміювання своєї думки, точ