Психіатрична медична сестра
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
Психіатрична медична сестра
У міру нагромадження досвіду психіатричною медичною сестрою збільшуються професійні труднощі й сумніви, які заслуговують обговорення в аспектах лікувально-діагностичному, організаційному й психотерапевтичному.
Не можна відокремити роль психіатричної медсестри від її ролі медсестри, ролі загальної для всіх галузей клінічної медицини. Аналогічно, втім, не можна відокремити ролі психіатра від його ролі лікаря. Спеціалізація не повинна не закреслювати, не послабляти загальну роль лікаря або медсестри. Насамперед варто бути лікарем або медичною сестрою й лише потім фахівцем-психіатром або психіатричною медичною сестрою.
Тому, перш ніж обговорювати специфічність ролі психіатричної медичної сестри, треба як тло обрисувати основні дії, повязані з роллю медичної сестри. Формально їх можна розділити на три групи завдань: 1 діагностико терапевтичні; 2 - організаційні; 3 - психотерапевтичні.
Діагностико терапевтичні завдання охоплюють всі ті дії медсестри, які є розширенням і продовженням активності лікаря. Медсестра, таким чином, є горезвісною правою рукою лікаря. Крім різноманітних процедур, характер яких залежить від спеціальності, сюди ставляться такі обовязки, як постійне спостереження за хворим, турбота про його особисту гігієну й основних фізіологічних функціях, і, насамперед, про його самопочуття, повідомлення лікареві про всі прояви, що турбують, і т.д.
Хворий у контакті зі службою здоровя повинен почувати себе в безпеці й мати почуття належної опіки. Для цього необхідна певна організація опіки, як амбулаторної, так і стаціонарної. При цьому центр ваги доводиться на медичну сестру. Тому що, насамперед, вона повинна піклуватися про те, щоб хворий не чекав занадто довго лікарської допомоги, мав чисте ліжко, свіжу білизну, щоб санітарне устаткування було в порядку, щоб хворий одержував правильне й регулярне харчування; вона повинна піклуватися про збереження ритму дня хворого, стежити за часом відвідувань лікаря, процедур, візитів рідних і знайомих і т.д.
Психотерапевтична роль медичної сестри часто виконується нею без усвідомлення цієї функції, що, можливо, навіть позитивно впливає на результат цієї своєрідної психотерапії. Спонтанною доброзичливістю, посмішкою, рішучістю, коли вона необхідна, і т.п. медична сестра неодноразово розряджає занепокоєння й внутрішнє напруження хворого, поправляє його настрій, надає віру в результат лікування.
Описані три напрямки активності медсестри не передають її сутності. У кожній хворобі можна спостерігати явище регресії. Хворий почуває себе трошки дитиною, слабким, безпомічним, шукає опіки. Нерідко хворі називають лікаря батьком, що є, мабуть, найкращої для нього похвалою. У той же час медсестра є як би матірю. Вона безпосередньо опікує хворого, утішає його, намагається полегшити його страждання, виконати його побажання й т.д. І ця материнська турбота, як представляється, є сутністю професії медичної сестри й саме завдяки їй ця професія - скоріше покликання, чим професія.
Роль психіатричної сестри в принципі не відрізняється від ролі будь-якої іншої медсестри, тільки особливі завдання в ній сильніше акцентовані. До них ставляться, насамперед, своєрідне материнство й психотерапевтичний підхід, а на далекому плані - організаційні дії. У той же час самі процедури в роботі психіатричної медсестри, у порівнянні з іншими спеціальностями, відіграють другорядну роль. Подібно тому, як і психіатр, психіатрична медична сестра може почувати себе у своїй роботі незадоволення тим, що занадто мало робить. Безперечно, що в інших медичних дисциплінах існує можливість більшої активності. І лікар, і медсестра можуть безпосередньо спостерігати результати своєї діяльності. У психотерапії вони звичайно бувають невизначеними. Часто ми не знаємо, допомогли ми нашими діями хворому або нашкодили, утішили його наші слова або мали протилежний ефект. Причинні звязки тут дуже складні й важко їх розшифровувати.
Павлов розділяв діяльність нервової системи на процеси порушення й процеси гальмування. Цей розподіл був прийнятий сучасною нейрофізіологією й нейрохімією. Дії, повязані з гальмуванням, більше тонкі, чим дії, повязані з порушенням, і при ушкодженні центральної нервової системи функції гальмування порушуються раніше. Дотримуючись цього класичного розподілу, можна було б прийняти, що професія психіатра або психіатричної медсестри вимагає більшої активності процесів гальмування, ніж процесів порушення. Іноді значно сутужніше загальмувати свої реакції й спокійно обміркувати ситуацію, чим виступити в ній активно, особливо коли є готові моделі цієї активності.
Психіатр займається хворою людиною як психофізичним єдиним цілим, не концентруючись, як в інших галузях медицини, на певних системах, або частинах організму. У звязку із цим безліч ситуацій, з якими зіштовхується психіатр або психіатрична медсестра, є практично нескінченним, і немає можливості апріорно вибрати певну модель поводження у відношенні до хворого. Навіть після багатьох лет психіатричної практики бачиш свої промахи й помилки й у багатьох випадках не знаєш, як надійти.
Психіатричний досвід учить, що чим більше робиш, чим сильніше хочеш змінити способи поводження й переживання хворого, тим більше йому шкодиш. Кожна людина й, імовірно, кожна тварина ха