Антигени, їх властивості та будова
Информация - Биология
Другие материалы по предмету Биология
62-68 і 74-96, зближених звязками 76-94 і 64-80;
6-13 і 126-129, зближених звязком 6-127.
Для вивчення цих антигенних детермінант було запропоновано спеціальний експериментальний підхід - синтез, що імітує поверхню. Так, для імітації переривчастого епітопу залишки, що було ідентифіковано як імунодомінантні, зшивали в єдиний пептид, поєднуючи окремі фрагменти за допомогою гліцинового спейсора:
116 113 114 34 33
Lys Asn Arg Phe Lys
Lys-Asn-Arg-Gly-Phe-Lys
Такий пептид ефективно блокував звязування специфічних антитіл із білком, тобто був схожий на природний переривчастий епітоп.
У 80-ті роки стало ясно, що вся поверхня білка може бути антигенною, тобто якщо для імунізації використовувати синтетичні пептиди, то можна отримати антитіла до будь-якої поверхневої ділянки. Однак при імунізації цілим білком антитіла утворювалися тільки до певних ділянок. Використання моноклональних антитіл чітко визначеної специфічності показало, що кожна антигенна детермінанта фактично складається із декількох потенційно антигенних ділянок, що перекриваються. Тепер такі епітопи стали називати більш вдалим терміном імунодомінантні області.
Природно, постало питання, які фактори визначають імунодомінантність.
Виходячи із визнаної функції імунної системи відрізняти "своє" від "чужого", першим принципом, покладеним в основу імунодомінантності, був принцип чужорідності антигену по відношенню до білків реципієнта. Щоб зясувати справедливість цього принципу вивчали серії гомологічних білків, тобто білків, що зустрічаються у багатьох організмів і відрізняються окремими амінокислотними замінами. Ідеальними для таких експериментів виявилися цитохроми с.
Цитохроми с - це гемовмісні білки дихального ланцюга мітохондрій з молекулярною масою 13 КДа, складаються із близько 100 амінокислотних залишків. Вони зявились дуже рано в еволюції живого світу, перші цитохроми с зустрічаються у бактерій. Структура білка виявилася настільки вдалою, що збереглася у принципі до вищих тварин. Цитохроми ссавців відрізняються між собою окремими амінокислотними залишками, тобто можуть бути розглянуті як точкові мутанти. Було знайдено прямий звязок між імуногенністю цитохрому с та кількістю залишків, що відрізняли антиген від гомологічного цитохрому с реципієнта. Але стосовно специфічності антитіл, що вироблялися, цей звязок не виявився абсолютним. Так, кролі, імунізовані власним цитохромом, модифікованим глутаровим альдегідом, виробляли антитіла проти епітопів власного цитохрому. Коли тварин різних видів імунізували одним типом цитохрому, то антитіла вироблялися проти одних і тих самих ділянок. Тоді стали розглядати інший принцип імунодомінантності - звязок із структурними особливостями антигену, доступністю, зарядом, специфічним розташуванням на згині подіпептидного ланцюга. Було запропоновано алгоритми пошуку імунодомінантних ділянок за принципами гідрофільності та атомної рухливості. Подальші експерименти виявили звязок гідрофільності і рухомості із еволюційною варіабільністю: амінокислотні заміни, що закріпилися в еволюції, не повинні порушувати біологічні функції цитохрому с і тому локалізувалися саме у поверхневих, найбільш гнучких ділянках, де поява іншої амінокислоти найбільш безпечна і може бути компенсована за рахунок гнучкості молекули.
В результаті цих досліджень було дійшли висновку, що хоча вся поверхня білка в принципі може бути антигенною, за природної імунізації нативним білком антитіла утворюються тільки до певних епітопів, імунодомінантність яких визначається їх структурними особливостями, перш за все, гідрофільністю і атомною рухомістю (гнучкостю).
Антитіла (і В лімфоцити) звязують нативний антиген і впізнають на його поверхні так звані В-епітопи. Але ж у процесі імунної відповіді антиген впізнається і Т лімфоцитами. Більше того, саме специфічність Т лімфоцитів визначає ті імунодомінантні ділянки, що буде впізнано як В-епітопи. Ділянки антигену, що розпізнаються Т лімфоцитами, називаються Т-епітопами. їх положення і структура визначаються не так легко, як для В епітопів, тому що Т клітини впізнають антигени зовсім по-іншому.
1. Для розпізнання Т лімфоцитами антиген має бути процесованим (розщепленим). Процесинг відбувається всередині спеціалізованих клітин під дією протеолітичних ферментів. Спектр пептидів, що утворюються, залежить від типу протеаз, які відрізняються у різних типів клітин.
2. Процесований пептид має бути представленим у комплексі із білками головного комплексу гістосумісності: відбір антигенного пептиду залежить від структури цих білків, які є високо поліморфними і відрізняються навіть у різних особистостей одного виду.
3. Розпізнання представленого пептиду залежить від репертуару Т-клітинних рецепторів, який є результатом позитивного та негативного відбору у певного індивіда.
В результаті, Т-епітоп - це не обовязково поверхнева структура; не конформаційно-залежний, а лінійний пептид. Його положення не повязане із гідрофільністю чи рухомістю поліпептидного ланцюга. Воно залежить як від структури нативного білка (потенційні сайти протеолізу, пептидні мотиви, що відповідають сайтам звязування білків гістосумісності), так і від стану імунної системи індивідуального реципієнта (репертуар білків гістосумісності і Т-клітинних рецепторів). Т-епітопи більше повязані із сайтами чужорідності антигену по відношенню до біл