Проведення Польщею політики асиміляції та фальсифікації щодо українців
Информация - История
Другие материалы по предмету История
аселення у польському середовищі здійснювалася методами економічної, політичної, ідеологічної і культурно-освітньої дискримінації українців. Шовінистичну політику ополячення Східної Галичини і Західної Волині табір народової демократії здійснював послідовно і безкомпромісно, за допомогою жорстоких репресій та переслідувань. У такий спосіб ендеки сподівалися довести, що приналежність західноукраїнських земель до Польщі забезпечена назавжди і таким чином покласти край сподіванням українців на власну незалежну державу.
Конкуруюча федералістична концепція подвижників Пілсудського, зазнавши деякого оновлення і модернізації, в 2030-х роках стала відомою як доктрина польського прометеїзму.
Суть його полягала в тому, що історичною місією Польщі є звільнення народів Радянського Союзу, насамперед українського та білоруського, від московського панування та обєднання їх з Польщею на федеративних засадах. Однак відбулося лише деяке поліпшення становища волинських селян, серед яких розподілили певну частину урядових земель. Поряд з цим посилюється наступ польських націоналістів і фанатичних католиків на православну церкву на Волині. Православне волинське селянство цим обурилося, і всі акції по примиренню були зведені нанівець. Ідея прометеїзму зустріла впертий опір частини урядовців, а також польських націоналістів і була швидко забута, хоча за нею ховалася спроба підготовки нового походу на Київ.
На першому етапі своєї діяльності адміністративний апарат, керований Г. Юзевським, усі зусилля спрямував на ліквідацію тих українських організацій, центральні осередки яких перебували в Галичині. Український галицький рух, який мав незалежницьке спрямування воєвода вважав найбільшою небезпекою політиці “польсько-українського зближення” на Волині. Переслідувань зазнали культурно-освітницьке товариство “Просвіта”, партії УНДО, УСРП, Сельроб. В роботі показано, що ліквідація адміністрацією Г. Юзевського неприхильних щодо Польщі українських угрупувань на терені воєводства, відбувалась, головним чином, за допомогою тих обмежень, які випливали з концепції так званого “сокальського кордону”, суть якого полягала на відмежуванні Волині від політичних впливів “галицького українізму”. Підкреслюється, що політичному сенсі існування “сокальського кордону” зумовлювалось політикою регіоналізму, яку проводили санаційні уряди щодо українців у Польщі.
Репресії польської адміністрації початку 30-х років щодо українських опозиційних партій значно послабили їхні позиції на парламентських виборах 1930 року. Повну перемогу на них здобула регіональна група Безпартійного блоку співпраці з урядом, до якої увійшли представники усіх просанаційних організацій і партій, в тому числі й ті, що представляли національні меншини. До проурядового блоку увійшла група українських діячів-представників уенерівської еміграції на Волині, яка користувалась підтримкою воєводи Г. Юзевського.
Важливим етапом в реалізації програми державної асиміляції на Волині була поява у 1931 році Волинського українського обєднання (ВУО) - нової української політичної організації пропольської орієнтації. За задумом воєводи, ця партія мала обєднати навколо себе представників усіх угодовських сил Волині і діяти під опікою місцевої адміністрації, реалізуючи власну політичну концепцію. Засноване з ініціативи і за фінансової підтримки воєводської адміністрації ВУО заявило про свою повну лояльність до польської державності і готовність реалізовувати гасла польсько-української співпраці на Волині.
Аналізуючи форми і методи діяльності ВУО серед місцевого населення, головне завдання партії Г. Юзевський вбачав у створенні апарату, який би дав можливість польській адміністрації опанувати настроями широких верств українського селянства. Здійснити це передбачалось за допомогою громадських організацій, які були б звязані з ВУО і стояли на платформі польсько-українського співробітництва. Серед організацій такого типу найважливіше місце відводилось так званим “Просвітянським Хатам”, “Рідним хатам”, “Селянським хорам ВУО”.
Важливим фактором стабілізації ситуації у воєводстві Г. Юзевський вважав співпрацю поляків і українців в органах воєводського самоврядування. Аналізуючи участь польських і українських представників в місцевих органах влади (за результатами виборів 1927 і 1934 років) автор доводить що українці не зайняли великої кількості місць в повітових сеймиках, гмінних і міських радах. Навпаки, протягом 30-х рр. їхнє представництво в органах самоврядування усіх рівнів помітно зменшувалось.
Як один з методів реалізації “волинської програми” дисертант показує діяльність воєводської адміністрації у справі реорганізації кооперативного руху на Волині. Пропоноване воєводою польсько-українське зближення передбачало розвязання адміністративними заходами української проблеми на Волині як проблеми регіональної. Для цього, на його думку, достатньо було відмежувати Волинь від впливів “агресивного галицького націоналізму”, уособленням якого воєвода вважав, зокрема, кооперативи Ревізійного союзу українських кооперативів у Львові (РСУК). Для реалізації засад змішаної польсько-української кооперації наприкінці 1933 року з ініціативи місцевої влади зявились перші осередки кооперативної спілки “Гурт”. Процес становлення кооперативних підприємств “Гурту” проходив паралельно з ліквідацією останніх кооперативів РСУК на Волині.
Одн