«Українська демонологія та її персонажі»
Курсовой проект - Культура и искусство
Другие курсовые по предмету Культура и искусство
?ім є людина та її оточення (родина, господарство, врожай), однак демонологія виділяє ряд об’єктів, які є найбільш вразливими для демонів. Передусім це люди, які перебувають в перехідному стані (вагітні, породіллі, новонароджені, молодята, вмираючі та душі померлих), порушники ритуальних заборон та приписів, а також представники певних професій, що мають пограничний статус, який наближує їх до потойбічного світу (музиканти, пастухи, мірошники, ковалі тощо). Під вплив демонів потрапляють також тварини та рослини в період плодоношення, а також життєво важливі для людини види господарчих робіт (оранка, збір врожаю, ткацтво). Окрім цього, в сферу впливу демонів входять також атмосферні та космічні явища, стихії: демони можуть вважатись причиною дощу, вихору, граду, посухи, епідемій тощо.
Важливою рисою демонів є і їх ґенеза: походження від духів предків, з душ грішників, самогубців, померлих до шлюбу, під час пологів, нехрещений дітей, викиднів, людей, похованих з порушенням ритуалу та інших видів заложних покійників (термін, висунутий Д.К. Зеленіним [14], буквально – мерці, що були не поховані звичайним способом, а заложені, подальше пояснення див. далі): людей, проклятих батьками, принесених в будівельну жертву, людей, батьки яких порушили правила поведінки (зачали дитину в період заборони на статеві стосунки, неправильно поводились в церкві, під час вагітності їли заборонену їжу), людей, що народились з аномаліями; що народились від співжиття демонів з земними жінками тощо. Також сюди можна віднести ще декілька шляхів народження міфологічних персонажів, як то спеціальні дії спрямовані на вирощення персонажу, а також застосування чар для отримання нового демону [25; 51-55].
Розділ II. Характерні риси української демонології
Українська демонологія як сукупність переказів про живу і неживу природу та людину розвивалась на базі давньої загальнослов’янської міфології і має з нею багато спільних рис. Але, не дивлячись на це, українська демонологія є своєрідним явищем, має низку специфічних персонажів, які не можуть бути зведені повністю до персонажів інших слов`янських демонологій. Етнографи вважають, що вірування народу в злих духів пов`язувались з їх уявленнями про навколишній світ, із необхідністю обжити навколишній простір, пояснити різноманітні явища, з якими повсякденно стикалась людина традиційного суспільства.
Система вірувань українців не є однорідною, а складається з цілого ряду регіональних варіантів, що є наслідком зародження її в суперечливих умовах. З одного боку – тісні культурні взаємини з сусідніми народами (росіянами, білорусами, молдаванами, болгарами, греками тощо), з іншого – боротьба з численними зазіхальниками на українські землі. Кожна з держав, котрі претендували на українські території, привносили свій культурний чи релігійний фон, що не могло не вплинути на загальний український світогляд в бік певної синкретизації.Отже, однією з особливостей української демонології є поєднання християнських релігійних уявлень (наприклад, наділення деяких християнських святих демонологічними рисами – св. Іллю, св. Миколая, св. Параскеву П’ятницю тощо) із язичницькими віруваннями, присутність взаємопереплетених елементів анімізму (одухотворені явища природи – грім, блискавка, злива, вихор; також наділення багатьох локусів та явищ людськими властивостями), фетишизму (створення амулетів, захисних талісманів та інших речовинних оберегів тощо) і тотемізму (елементи його залишились в українській обрядовості, наприклад, в обрядах водіння кози, куща, тополі тощо), а також деяка кількість іноетнічних запозичень.
Як вже було зазначено вище, основним елементом будь-якої демонології є демонологічний персонаж. Для української демонологічної традиції найбільш актуальними і основними є такі групи персонажів (класифікація подана за Л.Н. Виноградовою [4]) :
1. Духи-господарі дому та дворових будівель (домовики, домова змія)
2. Духи-господарі природних локусів (лісовик, водяник, польовик тощо)
3. Духи хвороб, епідемій, смерті (лихоманка, чума, гикавка, смерть)
4. Духи-перевертні (вовкулаки)
5. Двоєдушники (упирі, відьми, відьмаки)
6. Духи, що персоніфікують біду, лиха (недоля, злидні, лихо)
7. Дух-збагачувач (персонаж, який служить обізнаній людині, збагачуючи його або допомагаючи в господарстві за умовами особливої домовленості)
8. Персонажі-пугала, якими люди лякають дітей (бабай, бука)
9. Персонажі-персоніфікації часу (нічниці, П`ятниця, святочні духи)
10. Дух-коханець, змій, що літає до жінок (перелесник)
11. Персонажі, які шкодять породіллям та новонародженим
12. Духи-охранителі скарбів.
В українській демонології співвідношення між персонажами, а також їх ієрархія виражені досить слабо. Випадки, коли декілька персонажів пов’язані однією сюжетною лінією, є досить нечисленними. Частіше зустрічаються свідчення про родинні зв’язки персонажів, а також така характеристика як одиничність чи множинність появи персонажів (наприклад, карпатське повір’я про жіночих демонів вітряниць, які групами танцюють на полонинах).
Українська демонологія є надзвичайно широким полем для дослідження, вона містить безліч аспектів, які потребують дослідження. Охопити в одній роботі всі ці аспекти не здається можливим, тому ми вирішили, як було зазначено вище, у вступі, присвятити цю роботу саме вивченню ґенези міфологічних персонажів української демонології, особливо того аспек?/p>