«Українська демонологія та її персонажі»
Курсовой проект - Культура и искусство
Другие курсовые по предмету Культура и искусство
ватись під час грози, щоби змій не зміг вибрати одну з них собі [1; c. 278].
Щоб позбавити жінку від небезпечних контактів з духом-коханцем, доводилось застосоувати особливі магічні дії: рослини-обереги зашивали в жіночу сорочку, вплітали в коси, підкладали на ніч підподушку, мили волосся відваром з трав, обсипали постіль насінням священного льону чи маку; обливали жінку святою водою, одягали на неї пояс, освячений в церкві, або вивернуту навиворіт сорочку; не гасили на ніч світло, змушували жінку лягати спати між дітьми або поруч з літньою родичкою. Особливо дієвим вважався такий спосіб при якому люди намагались здивувати нічного гостя, загнати його в глухий кут, спантеличити. Часто таким відгонним засобом слугувало повідомлення адресоване духу, про шлюб близьких родичів – брата з сестрою, кума з кумою. Вражений таким чудом, змій назавжди зникав і більше не переслідував свою жертву [1; c. 279-281].
3.7. Контакти людини з духами-віщунами.
Особливою є модель двостороннього містичного спілкування людини з міфологічними персонажами під час ворожильних ритуалів. Оскільки для вгадування майбутнього, як повсюдно вважалось в народі, необхідно посередництво духів, персонажів нечистої сили, душ померлих – першие етап ворожіння зводився найчастіше до встановлення контакту з потойбічним віщуном. В якості умов, що сприяли до установлення подібного контакту виступають такі дії як: вибів особливих місць для ворожіння, що осмислюються як нечисті або розташовані в сфері пограничного простору між своїм та чужим світами (лазня, стодола, хлів, підпілля, горище, сіни, поріг будинку, піч, паркан, місця біля джерел, криниць, перехрестя доріг, межі, кладовища тощо); вибір часу, який осмслюється як небезпечний, або той, що належить потойбічним силам, тобто вибір таких точок календарю і переломних перідодів, коли відкрита межа між тим та цим світом; використання особливих ворожильних предметом, реалій та субстанцій, що наділялись в традиційній культурі магічним значенням (люстро, взуття, пояс, каблучка, віник, сміття, вода, пічні атрибути, попіл, віск, тінь тощо); демонстративна відмова від християнської атрибутики і від покровительства Бога (видалення з приміщення ікон, зняття натільного хрестику, поясу, заборона хреститись, виголощення блюзнірськиї наговорів та проклять); пряме звернення до міфологічного персонажу з вербальними формулами-викликами явитись і показати майбутнє [3; 44-50].
Іншим способом залучення духів для передбачення майбутнього (крім прямого призиву явитись) було використання ритуальної їжі. Прихований мотив годування міфологічних персонажів заради отримання знаків долі відмічається в багатьох ворожіннях з кутею, з першою стравою, з горохом та бобами, зерном, спеціально випеченими булочками, крихтами з різдвяного столу. Наприклад, в Поліссі під час різдвяної вечері дівчата ховали в рукаві жменю куті і на ніч клали її під подушку, щоб приснився наречений; з першим млинцем або жменею куті вискакували після вечері на поріг хати, прислуховуючи до віщих звуків; зібравшимь разом, дівчата спеціально для віщування випікали маленькі хліби, розкладали їх на підлозі і впускали собаку, намагаючись за її поведінкою визначити строки свого одруження [24; c. 150].
Особливою формою діалогічного спілкуванння людини з духом-віщуном є віщування по звуках, в яких той, що ворожить створює умови для контакту з міфологічним персонажем і задає йому питання (подумки чи в формі реального тексту), а потім чекає від нього умовного знаку – відповіді на питання. В залежності від того, до якого місця ходили ті, що ворожать, змінювались і уявлення про духа-віщуна. Якщо ходили слухати до лазні, стодоли або хліва, то вірили що вступають в контакти з духами відповідних місць. Кращи місцем для ворожіння вважалась і занедбана хата, в якій, згідно з місцевими віруваннями жила нечиста сила [22; c. 101].
Але і в тих випадках, коли партнер по комунікації не осмислювався настільки явним образом (як конкретний персонаж нечистої сили), все одно будь-які звуки (голоси тварин, дзвін, крики, гомін) сприймались як особлива мова потойбічного віщуна, який посилає своє повідомлення на запитання того, хто ворожить. Дослухаючись до звуків, людина заздалегідь передбачає особливий тип питання (наприклад, з якої сторони села прийде наречений або вийду я заміж за молодого чи за старого) і розраховує отримати визначені акустичні знаки, які потім трактує на основі прийнятих в даному соціумі уявлень. Згідно з цим в одному ворожінні собачий гавкіт буде означати напрямок, звідки слід очікувати сватів, а в іншому – вік майбутнього чоловіка: почується хрипливй, грубий гавкіт (старий чоловік) або дзвінкий та чистий (молодий). Одни і той же акустичний знак, таким чином, міг тлумачитись по-різному, в залежності від інтенції того, хто ворожить (тобто від сформульованого питання) [7].
Особливу групу складають такі ворожіння, які включають реальну мовну поведінку виконавця. Вони містять не приховане (сформульоване подумки) питання, а його пряму вербальну форму, що помітно підсилює ознаки діалогічного спілкування людини з міфічним віщуном. Адресатами подібних призивів могли виступати як самі сужені або посередники в віщуванні (тварини, птахи, комахи, ворожильні предмети), так і міфічні істоти (персонажі нечистої сили і культу християнських святих). Однак головною функцією веобальних формул в віщуваннях було не стільки висловлювання питання, прохання, поба?/p>