Проблема походження слов'ян в історіографії
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?ологічному ланцюзі звужує можливості типологічних зіставлень і врешті-решт спричинюється до помилок у підсумкових висновках. Донедавна таким вразливим місцем у вивченні словянських старожитностей були памятки VVII ст., ґрунтовне дослідження яких розпочалося лише в 50х роках, нашого століття. Поганим станом вивчення їх якраз і зумовлювалися ті невдачі, що спіткали археологів у пошуках безпосередньої генетичної лінії розвитку памяток від першої половини І тис. (а також більш ранніх) до давньоруського періоду. Матеріальна культура словян третьої чверті І тис. виявилася не такою, якою її уявляли науковці ще на початку 50х років. І вже зовсім неспроможними уявляються теоретичні побудови, коли, виходячи зі слушної в принципі думки про глибоку давність словян на території Європи, їм довільно приписувалися стародавні археологічні культури на певних територіях, заселених від пізнього середньовіччя й донині різними словянськими народами, а пізніші культури розглядалися як наступні ланки нерозривного ланцюга їхнього історичного розвитку.
Останніми роками пошуки словянських старожитностей і здійснюються шляхом ретроспекції від відомого до невідомого вглиб віків. Цей метод почав давати позитивні результати лише після відкриття поселень празької, пеньківської, колочинської й дзєдзіцької культур VVII ст., які заповнили хронологічну лакуну між памятками першої та другої половини І тис. і які вдалося повязати з письмовими даними про словян. Густа мережа цих поселень покриває величезну територію від верхівя Дніпра та Припяті на півночі до Балканського півострова на півдні та від верхівя Десни і Сейму на сході до межиріччя Ельби й Заале на заході. Тепер матеріали з цих поселень найцінніше джерело з історії та етнографії стародавнього словянства, тож стаціонарному широкому вивченню словянських памяток VVII ст. приділяється особлива увага.
Хоча матеріальна культура словян VVII ст. позначена рядом спільних рис, котрі свідчать про єдність етнокультурних процесів, унаслідок яких і виникла ця культура, в ній чітко виділяються названі вище чотири локальні групи. Межі трьох з них колочинської, пеньківської та празької сходяться у Подніпровї на Київщині. Від цього місця колочіїнські памятки поширюються на північний схід по притоках ДніпраДесні, Сейму, Сожу, Березині, леньківські на південь по Дніпру, його лівих і правих притоках, а також по Південному Бугу до Дністра, празькі на південний захід по Припяті, її правих притоках та по Верхньому Дністру до Верхньої Віслн, а на південь через Середній Дністер по Пруту до Дунаю. Далі празькі памятки розташовуються по Дунаю аж до верхівя Ельби. Четверта дзєдзіцька група словянських памяток обіймає територію Центральної і Північної Польщі.
За характером житлового будівництва, поховального обряду, кераміки згадані культури типологічно сполучаються з попередніми більш ранніми культурами. Колочинська і пеньківська культури типологічно близькі до київської культури 111 початку V ст., але остання включає до себе ще й елементи черняхівської культури. Крім того, у процесах формування колочинської культури брали участь балтський, а пеньківської тюркський компоненти. Празька культура виникла на основі словянської частини черняхівської культури типу БовшеваТеремців Ш початку V ст., а також деяких елементів київської культури. У свою чергу, черняхівські та київські старожитності генетично повязані з волинсько-подільською та пізньозарубинецькою культурними групами ІІІ ст., а останні із зарубинецькою культурою кінця III ст. до н. е. І ст. н. е.
Шляхом картографування памяток згаданих культур, позначених наявністю місцевих елементів, зясована певна стабільність в їхньому розташуванні на одній і тій же території в суміжній зоні Лісу і Лісостепу протягом усього періоду їхнього існування з початку 1 тис. до V ст. н. є. Типологічно й хронологічно вони повязуються з ранньосередньовічними словянськими культурами. Отже, можна твердити про їхню генетичну спадкоємність та про належність їхніх носіїв до споріднених груп населення,& звідси й про визначення території формування східнословянської етнічної спільності на межі Лісу та Лісостепу в межиріччі Дніпра і Вісли.
Разом з тим археологічні дослідження розкрили і складність процесів етнокультурного розвитку на рубежі І тне. до н. е. І тис. н. є. та першій половині І тис. н. є. на території Південно-Східноі Європи. В цей час тут простежуються безперервне заселення і поетапний розвиток матеріальної культури, з одного боку, автохтонного словянського населення, а з іншого привнесених із-зовні іраномовного, фракійського, германського, балтського, тюркського елементів. Особливо помітну роль в цих процесах відіграли готи носії вельбаркської культури. З їх приходом в кінці II на початку III ст. н. є. змінюється політична ситуація в Південно-Східній Європі. Вони стають провідною воєнно-політичною силою, очолюють племінні обєднання в межах черняхівської культури, куди входили словяни, пізні скіфи, сармати, фракійці, і ведуть готські (скіфські) війни з пограничними римськими гарнізонами на Дунаї. У складі черняхівської культури виділено памятки, належність яких означеним вище етнічним групам не викликає сумніву. Складне сплетіння політичних, економічних та культурних інтересів різно-етнічних груп, їхній відхід або поступова асиміляція місцевим народом усього прийшлого одна з важливих закономір