Про історичну урбоекологію
Информация - Экология
Другие материалы по предмету Экология
?ть матеріалу для тобто достатніх мас людей; як такі барєри виступають лише соціальні відносини й мовна приналежність, але, як показує історичний досвід, обоє ці історичні явища як генетичні барєри відрізняються проникністю й, отже, не перешкоджають, а сприяють розмитості границь міських популяцій.
У змішання, що утягуються в той же час, всі нові маси населення не концентруються в одній якій-небудь частині популяції, тому що міське розселення сприяє й популяція тому не стабільна не тільки кількісно, але й у якісному відношенні, обновляючи свій склад у кожному поколінні й одночасно в результаті зберігаючи структурну сталість, тобто округлений для даної сукупності обставин рівень інбридингу. Міська популяція - проточний ставок, вода в якому постійно міняється, але обрису берегів зберігаються надовго.
І розміри, і подібна структура міських популяцій, і їхні розмиті границі, мабуть, уперше ввели в біологічну історію людства фактор, що ніколи не діяв раніше в настільки сильному ступені, а саме панміксію. Для будь-якої сільської популяції в силу обмеженості розмірів і замкнутості границь було характерно змішання генетичних характеристик у ході часу в певному напрямку через дрейф генів, самі популяції відрізнялися одна від інший ефектом родоначальника, і лише адаптивно-біологічні процеси створювали на тлі цього популяційного розмаїття групи генетично й фізіологічно однорідних популяцій - рас. Може бути, саме тому адаптивні риси найбільшою мірою типові для найбільше що рано сформувалися первинних рас, які в радянській літературі часто називалися расами першого порядку, а в американської - географічними.
У міських умовах панміксія приглушає дрейф генів, ведучий до диференціації, і послабляє генетичну специфіку будь-якої міської популяції в порівнянні із сусідніми. В остаточному підсумку протягом багатьох поколінь, якщо місто існує досить тривалий час, відбувається якесь вирівнювання біологічних характеристик і антропологічного складу міського населення. Фіксуючи цю загальну тенденцію, одночасно не можна забувати й про те, що, залучаючи постійно людей з боку, місто, консолідуючи своє основне постійне населення, удруге гетерогетизирується за рахунок прибульців, що постійно служить джерелом збурювання в процесах консолідації міського населення. Мова при цьому йде не про фенотипічні зміни, як у попередньому випадку, а про глибинні генетичні процеси.
Напружена наївніше обстановка створюється в будь-якому місті практично з найперших кроків його формування. Цьому сприяють скупченість населення, нагромадження нечистот і викидів, які в ранніх містах досягали величезних розмірів. Звідси легка поява й миттєве поширення різних форм епідемій. Однак подібні вибухи епідеміологічних ситуацій, розріджуючи щільність населення, не міняли сильно його біологічний статус або, вірніше, міняли його непередбаченим образом: адаптивний характер генетичного поліморфізму в людських популяціях зараз навряд чи може викликати які-небудь сумніви, а це означає, що будь-яка інфекція вибивала з міських популяцій якісь гени. Однак процес виникнення інфекцій так складний і залежимо від стількох факторів, у тому числі й випадкових, що пророчити порядок їхнього чергування немає ніякої можливості, чому й була відзначена непередбачуваність змін генетичного складу.
Крім епідеміологічного, є й ще один аспект - сугубо генетичний. Характерне для невеликих замкнутих популяцій нагромадження аномалій виключено внаслідок сказаного, але відкритість міських популяцій створює дорогу для включення аномальних генів з боку. Процеси, очевидно, взаємно врівноважують один одного, навряд чи можна говорити про нагромадження аномалій у міському населенні в порівнянні із сільським, але вони мають до певного ступеня різне походження в місті й серед сільських популяцій.
Останнє, що необхідно відзначити відповідно до згаданого переліку, - психологічна сфера городянина в порівнянні з жителем сільського поселення. Можна думати, що вона ускладнилася, розширився кругозір щодо сфери людських взаємин, сталі розхитуватися якісь стандартні психологічні стереотипи в ході постійно, що інтенсифікувалося спілкування, зявилося поняття централізованої влади й виробилося певне відношення до неї. Всі ці соціально-психологічні явища вже висвітлювалися в літературі по історичній психології, присвяченої населенню античних і середньовічних міст, хоча неповно.
Але тут відповідно до характеру теми хотілося б зупинитися на формуванні не стільки чисто психологічної, скільки психофізіологічної особливості, а саме сприйняття простору. У статті В. А. Філіна розглядається вплив просторової організації міста на формування варіацій, що відхиляються, зору, але вона має й більше загальний зміст, зачіпаючи, що здається ймовірним, взагалі орієнтацію в просторі й усе з нею звязані психологічні структури. Простір хлібороба, скотаря, мисливця, збирача й рибалку відкрито, простір першого городянина закрито, замкнуто вулицями, малогабаритними площами, міськими стінами. Ні ремісник, ні городник, що становили основне працююче населення міста аборигенного походження, не мали часу, щоб надовго відриватися від міського середовища й, як писав поет, залучити до себе любов простору, почути майбутній заклик. Досить імовірно, що звичка до замкнутого простору поряд з іншими факторами соціально-економічного порядку пояснює ту обставину, що протягом історії городянами ставали більші контингенти сільс?/p>