Принципи гуманістичної психології
Информация - Психология
Другие материалы по предмету Психология
µтичними методами, затверджуючи універсальні закони і закономірності.
Олпорт характеризує свою теорію як "конкретно застосовну до нескінченно різноманітних форм особистісного існування й у той же час досить абстрактну для того, щоб служити як уніфіціруючий принцип для нової галузі науки"
Виділяючи загальні принципи розвитку особистості (наприклад, принцип функціональної автономії мотивів, загальні якості особистості - риси, установки, Я) ми неминуче скористовуємося номотетичним методом аналізу наукових даних. Але при якісному аналізі особистості ми зіштовхуємося зі своєрідною організацією її властивостей і якостей, унікальним стилем поводження, будівлею структури Я. Дослідження особистості під таким ракурсом вимагає застосування ідіографічного методу, який використовує поняття "особливий", "одиничний", "індивідуальний".
Індивідуальним може бути не тільки особливе сполучення неповторних рис особистості, але і шлях, напрямок її розвитку, при цьому сам принцип переходу від стадії до стадії залишається загальним.
Процес розвитку особистості Олпорт зіставляє зі зміною однієї форми єдності, цілісності особистості іншої. Він виділяє три стадії в розвитку єдності особистості:
- дитяча стадія;
- стадія відносної диференціації;
- стадія інтегрованої єдності.
На першій стадії дитина функціонує як динамічна єдність, майже у всіх ситуаціях відповідає як ціле, за принципом "усе або нічого". На другій стадії ця динамічна єдність порушується і виникає диференціація, розчленованість окремих мотиваційних компонентів (у підлітковому віці неструктурованими можуть виявитися мета, мотиви, установки). На третій стадії в процесі спілкування і діяльності на основі диференціації і супідрядності окремих властивостей особистості відбувається утворення інтегрованої єдності з відособленим центром у виді структури Я. Самосвідомість є необхідною для прагнення особистості до поставлених цілей. Ця характеристика притаманна "Я". ""Я" є субєктивним регулятором тієї єдності, якою може володіти особистість".
Олпорт вважав, що критерієм прояву єдності особистості є сталість поводження людини в різних ситуаціях, причому саме в тих ситуаціях, де включенность Я максимальна. Перевірка цього припущення проводилася їм в експерименті. У першій серії випробувані вирішували задачі в нейтральній ситуації, без включенности Я. В другій серії при предявленні тих же задач, мінялися умови: випробуваним говорили, що результати рішення задач вплинуть на їхню репутацію в коледжі. Сталість загальних рис особистості виявилося саме по другій серії, де включенность Я була максимальною.
Проблема розвитку особистості є центральної для всього гуманістичного напрямку, причому рух людини до самореалізації і самоактуалізації звязаний не стільки з потребою в редукції напруги, встановленням рівноваги і бажанням спокою, скільки з його порушенням, із плануванням усе більш важких задач. Цих же позицій дотримувались й інші гуманістичні психологи - Абрахам Маслоу і Карл Роджерс.
Теорія самоактуалізації А. Маслоу
Теорія особистості Абрахама Маслоу (1908-1970) будується на основі дослідження психічно зрілих, прогресивних, творчих людей, що утворять так звану "зростаючу верхівку" суспільства.
Наукове середовище, що вплинуло на теорію Маслоу, значне і різноманітне. Проживаючи в Нью-Йорку, він зустрічався й учився в таких видатних учених як А. Адлер, Е. Еріксон, Е. Фромм, К. Гольдштейн, К. Хорні, М. Мід, М. Вертгеймер.
Наукові стремління Маслоу були багатогранні. Він займався питаннями поводження приматів з позицій Біхевіоризму-(від англ. behaviour, biheviour - поводження) напрямок в американській психології ХХ ст., що заперечує свідомість як предмет наукового дослідження і зводить психіку до різних форм поводження, зрозумілих як сукупність реакцій організму на стимули зовнішнього середовища.
А. Маслоу критично відносився до психології того часу, що вивчала психіку людини в основному на патологічному матеріалі. Він же припускав займатися тільки здоровими людьми. Як і багато інших гуманістичних психологів, Маслоу вважав, що психічне потрібно розглядати як єдине ціле, уникаючи проведення "аналізу по одиницях". Одне з центральних місць у теорії Маслоу займає проблема: мотивація - спонукання, що викликають активність організму і визначають її спрямованість. По своїх проявах і функціях у регуляції поводження мотивуючі фактори можуть бути розділені на три самостійних класів:
- При аналізі питання про те, чому організм взагалі приходить у стан активності, аналізуються прояви потреб і інстинктів як джерел активності.
- Якщо вивчається питання, на що спрямована активність організму, заради чого зроблений вибір саме цих актів поводження, а не інших, досліджуються насамперед прояви мотивів як причин, що визначають вибір спрямованості поводження.
- При рішенні питання про те, як, яким чином здійснюється регуляція динаміки поводження, досліджуються прояви емоцій, субєктивних переживань і установок у поводженні субєкта.
Відмовляючись від психоаналітичної інтерпретації потреб і мотивів, він формулює положення, відповідно до якого соціальність укладена в самій природі людини і виступає як її біологічно обумовлена властивість. Агресивні дії, що спостерігаються в суспільстві, і вчинки людей, риси жорстокості викликані не природою, а антигуманними умовами ви