Принцип "мСЦмезису" в античнСЦй естетицСЦ
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
ЗмСЦст
Вступ
1 Поняття мСЦмезису в СЦсторСЦi
2 КопСЦювання як логСЦчне продовження принципу тАЮмСЦмезису
3 ХудожнСФ вСЦдображення
Висновки
Список використаноi лСЦтератури
Вступ
МСЦмезис - в античнСЦй естетицСЦ основний принцип творчоi дСЦяльностСЦ художника. Виходячи з того, що всСЦ мистецтва базуються на мимезисСЦ, саму суть цього поняття мислителСЦ античностСЦ розтлумачували по рСЦзному.
ПСЦфагорейцСЦ вважали, що музика копСЦюСФ гармонСЦi небесних сфер. ДемокрСЦт був упевнений, що мистецтво в широкому його розумСЦннСЦ (як продуктивноi творчоi дСЦяльностСЦ людини) походить вСЦд копСЦювання людини твариною (ткацтво вСЦд копСЦювання паука, домобудСЦвництво - ласточцСЦ, спСЦви - птахам).
БСЦльш детально теорСЦя мимезису була розроблена Платоном СЦ Аристотелем. При цьому термСЦн мимезис надСЦлявся ними широким спектром значень. Платон вважав, що копСЦювання складаСФ основу будь-якоi творчостСЦ. ПоезСЦя, наприклад, може копСЦювати СЦстинСЦ СЦ благу. Однак мистецтва обмежуються копСЦюванням предметСЦв або явищам матерСЦального свСЦту, СЦ в цьому Платон вбачав iх обмеженСЦсть СЦ недосконалСЦсть. "асне естетична концепцСЦя мимезису належить Аристотелю. Вона включаСФ в себе СЦ адекватне вСЦдображення дСЦйсностСЦ (зображення речей такими якими вони були СЦ СФ), СЦ дСЦяльнСЦсть творчоi уяви (зображення iх такими, як пр них говорять СЦ думають), СЦ СЦдеалСЦзацСЦю дСЦйсностСЦ (зображення iх такими, якими вони повиннСЦ бути).
В залежностСЦ вСЦд творчоi задачи художник може свСЦдомо або СЦдеалСЦзувати, возвисити своiх героiв (як робить трагСЦчний поет), або представляти iх у смСЦшному СЦ неприглядному виглядСЦ (що присутнСФ автрам комедСЦй), або зображувати iх в звичайному виглядСЦ. Метою мемезису в мистецтвСЦ, згСЦдно Аристотеля, - придбання знань СЦ збудження почуття задоволення вСЦд воспроизведения, споглядання СЦ пСЦзнання предмету.
Художники пСЦзньоi античностСЦ, як правило, видСЦляли один з аспектСЦв арСЦстотелСЦвського розумСЦння мемезису. Так, в елСЦнСЦстичнСЦй теорСЦi СЦ практицСЦ зображувальних мистецтв володарювала тенденцСЦя створення СЦлюзорно-натуралСЦстичних зображень. В середнСЦ вСЦки мСЦметична концепцСЦя мистецтва поступаСФться мСЦсцем образно-символСЦчнСЦй, а сам термСЦн мимезис наповнюСФться новим змСЦстом. У Псевдо - ДСЦонСЦсСЦя Ареопагита, наприклад, неподражаемСЦм подражанием названо символСЦчний образ, по контрасту означаючий умонепостигаемСЦй архетип.
Подальший розвиток концепцСЦя мимезису отримала в теорСЦi копСЦювання. ТеорСЦя копСЦювання - концепцСЦя виникнення СЦ сутностСЦ мистецтва, яка зародилася в античнСЦй естетицСЦ (мимезис) СЦ отримала розвиток в естетицСЦ ВСЦдродження СЦ нового часу, а також знайшла вСЦдображення СЦ в сучасних естетичних концепцСЦях (Лукач, Ауербах), в теорСЦi реалСЦстичного мистецтва.
1 Поняття мСЦмезису в СЦсторСЦi
Вершиною античноi естетики називають теоретичну спадщину Аристотеля, а саме його роботи Поетика, Риторика, ПолСЦтика, МетафСЦзика, Етика, що висвСЦтлюють широке коло естетичних проблем.
У теорСЦi Аристотеля також простежуСФться захоплення Космосом - носСЦСФм гармонСЦi, порядку, довершеностСЦ, а естетичне пСЦзнання СЦ мистецтво вСЦн розглядаСФ як вСЦдображення свСЦтовоi гармонСЦi. Аристотель вперше дав розгорнуту структуру естетичних категорСЦй, запропонував власне розумСЦння прекрасного, трагСЦчного, комСЦчного. Серед значних теоретичних досягнень фСЦлософа - обТСрунтування основного принципу творчоi дСЦяльностСЦ митця - мСЦмезису - наслСЦдування дСЦйсностСЦ. Аристотель вважав, що мСЦмезис властивий людинСЦ з дитинства. Саме цим - здатнСЦстю до наслСЦдування - людина вСЦдрСЦзняСФться вСЦд тварин. Через наслСЦдування людина набуваСФ першСЦ знання, навички. Результати наслСЦдування викликають захоплення, почуття задоволення, адже у них наявне впСЦзнавання.
Поняття мСЦмезис пСЦзнСЦше було трансформоване у розробку пСЦзнавальноi та емоцСЦйноi функцСЦй мистецтва, адже, на думку Аристотеля, наслСЦдування не лише стимулюСФ впСЦзнавання, а й породжуСФ почуття задоволення, стимулюСФ уяву. Саме ця властивСЦсть мСЦмезису була використана як своСФрСЦдний звязок для введення образно-символСЦчноi концепцСЦi у середнСЦ вСЦки.
ЕстетичнСЦ погляди Аристотеля повязанСЦ не лише з етичною проблематикою, а й з педагогСЦкою, елементами психологСЦi, мистецтвознавством; вСЦн розглядав мистецтво через новСЦ координати - роди й жанри. Видова специфСЦка мистецтва також СФ наслСЦдком можливостей мСЦмезису через надзвичайно широкий арсенал засобСЦв: звук, фарбу, слово, вСЦдчуття форми. Якщо теорСЦя творчостСЦ Платона наголошувала на мСЦстичних, поза реальних стимулах обдарованостСЦ, то твСЦр Аристотеля Поетика закликав до узагальнення художнього досвСЦду, його передачСЦ СЦншим у процесСЦ виховання, освСЦти.
СлСЦд зазначити, що теорСЦя Аристотеля завжди спиралася на аналСЦз конкретних художнСЦх творСЦв. Учений посилався на практику видатних митцСЦв, найчастСЦше на Гомера та Софокла.
ДослСЦдники творчоi спадщини Аристотеля вважають, що вСЦн присвятив ГомеровСЦ кСЦлька спецСЦальних праць, а для свого вихованця Олександра Македонського вСЦдредагував РЖлСЦаду.
ПорСЦвнюючи творчСЦсть СЦсторика СЦ поета, Аристотель вСЦддаСФ перевагу поетовСЦ: РЖсторик говорить про те, що справдСЦ сталось, а поет - про те, що могло б статися. Тому поезСЦя маСФ бСЦльш фСЦлософський СЦ серйозний характер, нСЦж СЦсторСЦя. ПоезСЦя говорить бСЦльше про загальне, а СЦсторСЦя - про окреме.
У Аристотеля закони мислення СФ одночасно СЦ законами буття. У "МетафСЦзицСЦ" Аристотель даСФ визначення основного закону буття, подаючи його у