Прийоми сатиричного зображення у романі Дж. Свіфта "Мандри Гуллівера"
Дипломная работа - Литература
Другие дипломы по предмету Литература
?тності, дуже відмінний від іспитів у будь-якій іншій країні Старого чи Нового світу. Імператор тримає горизонтально в руках ціпок, а кандидати один за одним стрибають через нього, то підлазять попід ним, залежно від того, підносить він чи опускає імператор ціпок… [75; 33]. Нагороди: синя, зелена, червона нитки це англійські ордени Підвязки, Бані, Святого Андрія, якими дуже часто нагороджували не за подвиги в імя народу, а за подарунки, шахрайство, наклепи. Часто формули придворного етикету виростають у Свіфта в гротескну пантоніму, створену на основі якого-небудь ходового ідіоматичного виразу англійської мови. Прийом матеріалізації метафори створює сатиричний ефект в епізоді, що розповідає про приїзд Чоловіка-Гори в столицю королівства Лаггнегг. Тут він на досвіді переконується, що означає лизати пилюку у підніжжя трону монарха. Гуллівер насправді повинен повзти на животі та лизати пилюку по дорозі до трону.
Свіфт показує, як за допомогою юридичних приманок благодіяння перетворюється на злочин, як навіть вірний Гул лівер оголошується державним злочинцем, якого чекає страта. Боячись, що велетенське тіло Чоловіка-Гори, розкладаючись, буде смердіти й отруїть все довкола, радники вирішують позбавити його зору. Сліпий та безпорадний він стане покірною зброєю, покірною силою в руках монарха та двору. Такий жахливий і дикий вихід із ситуації обставлено в мякій словесній формі. Контраст між наміром і висловом вражає читача: А брак очей аж ніяк не відібється на вашій фізичній силі, якою ви ще можете бути корисним його величності: сліпота навіть збільшить вашу відвагу, бо ви не бачитимете небезпеки, бо ж саме побоювання за ваші очі найбільше перешкодило вам привести сюди ворожий флот, і для вас досить буде дивитись очима міністрів, адже так само роблять і найбільші монархи [75; 6465].
Так послідовно, епізод за епізодом, маленькі, лялькові чоловічки перетворюються на злобні та підступні створіння, які цілком зробили Гул лівера своїм рабом, не зважаючи на його велетенський ріст. Епізод за епізодом перед читачем розкриваються картини насилля, розпусти, підлабузництва, марнославства королівського двору й самого короля. Сатирик висміює відносність моральних істин та понять, які прийнято вважати вічними й незмінними. Устами Гуллівера Свіфт багато роздумує про закони, звичаї Ліліпутії, сміється та глузує над глухістю таких урочистих актів, як присяга, оголошення війни. Гул лівер, наприклад, складаючи присягу на вірність, має здійснити церемонію, …взявши в ліву руку свою праву й приклавши середній палець правої руки до лоба, а великий до правого вуха [75; 37].
Іронічним є зображення статуї правосуддя: Статуя правосуддя в їхніх судових установах має шестеро очей двоє спереду, двоє ззаду і по одному з боків (що означає пильність), в правй руці в неї розкритий лантух із золотом, а в лівій меч у піхвах, і це означає, що вона з більшою охотою нагороджує, ніж карає [12; 33]. Читач мимоволі порівнює ліліпутську статую з давнім символом чесного правосуддя, давньогрецькою богинею Фемідою: завязані очі Феміди надмірна кількість очей у ліліпутського символу; ваги у руці Феміди порожні і повинні схилятися у бік справедливого рішення лантух із золотом у правій руці, меч у піхвах у лівій руці символізує, що нагорода та кара є найголовнішими важелями, причому з більшою охотою правосуддя нагороджує, ніж карає (лантух із золотом у правій руці).
Описуючи закони та звичаї Ліліпутії, Гуллівер говорить про них зі симпатією, адже вони гуманні та справедливі (закон про викажчиків, який полягає в покаранні того, хто несправедливо доносить; призначаючи кого-небудь на посаду, ліліпути насамперед звертають увагу на його моральні якості, а потім уже на здібності, мотивуючи це тим, що коли вже влада є чимось необхідним для людства, то кожна звичайна людина здатна посідати ту чи ту посаду; жорстока покарання тих, хто відповідає злом на добро; дітей одягають і годують дуже просто, прищеплюючи їм принципи честі, законності, сміливості, скромності, милосердя, вірив Бога та патріотизму та ін.). Здавалося б, порядки та закони, саме життя ліліпутів повинні викликати в читача симпатію і навіть співчуття, адже дрібному народові на голову звалилася Чоловік-Гора. Гуллівер поступово вживається і втрачає почуття власної величності як фізичної, так і моральної. Життя героя підкоряється ліліпутським правилам, і він почуває себе органічною частиною цієї лялькової держави (Дозволяв пятьом-шістьом людцям танцювати в себе на долоні, Хлопчики та дівчатка насмілювалися гратися в схованки у його волоссі; брав участь у церемоніях; розробляв проект захоплення ворожого флоту, беручи участь у війні; за відданість був нагороджений чином нардека, який в країні вважали найвищою нагородою тощо).
Проте й крихітний ляльковий світ непомітно постає перед читачем крупним планом, замилування проходить й замінюється презирством. Виявляється, що лялькова держава далека від демократизму, свободи й справедливості. Вже тридцять шість років дві великі імперії Ліліпутії і Блефуску ведуть безглузду війну. Підкреслюючи безглуздість запеклої боротьби, Свіфт вказує на сміхотворність її причини: Усім відомо, йдеться у романі, що яйця, пере тим, як їх їсти, розбивають з тупого кінця, і так ведеться споконвіку. Але коли дід його величності, уживаючи цього способу, ще хлопчиком порізав собі пальця, його батько видав декрет, де під страхом найсуворішої кари всім пропонувалось ро?/p>