Аналіз культурного характеру соціальної діяльності
Курсовой проект - Социология
Другие курсовые по предмету Социология
ок, що невизначеність поняття пояснюється кількісним, статистичним підходом у його розкритті; розширеним предметним полем; полісемічністю атрибуту “соціально-культурний” [16;17].
1. Кількісний, статистичний підхід у розкритті поняття не дозволяє відобразити сутність соціально-культурного явища чи предмета (визначення О. Генисаретського, В. Туєва, С. Циганової). Хоча основою соціально-культурної діяльності є використання людьми свого вільного часу для власного культурного саморозвитку та соціокультурної самореалізації, де педагогічно організований дозвіллєвий процес не просто підлаштовується до культурного саморозвитку, але відіграє роль своєрідного “педагогічного локомотива”, що веде за собою цей саморозвиток.
2. Розширене (завдяки суміжним напрямам пізнання) предметне поле соціально-культурної сфери обумовлюється наявністю різних видів суспільної практики, у яких реалізується соціально-культурна діяльність: дозвілля та дозвіллєвої діяльності, народної художньої культури та творчості, освіти, соціального захисту та реабілітації. Кожна з названих сфер суспільної практики охоплює соціальні інститути, соціальні групи та окремих особистостей, які засвоюють, зберігають, виробляють і популяризують різноманітні культурні цінності, використовуючи з цією метою різні засоби, методи та форми роботи. “У своєму практичному втіленні ця діяльність охоплює всю багатоманітність проблем, повязаних з організацією вільного часу, з величезним переліком непрофесійних, а частково й професійних занять дорослої людини, з виробництвом та засвоєнням культурних цінностей, з дозвіллєвим спілкуванням, із сімейно-побутовою сферою життя і т.ін.” [14;76].
3. Полісемічність атрибутів “соціальний” та “культурний”, “соціо” і “культура” породжує особливу реальність, що виражається поняттям “соціально-культурна діяльність”. Культура є сукупністю традицій, цінностей, смислів, ідей, знакових систем, характерних для соціальної спільності. У процесуальному плані культура є діяльністю у різних сферах буття і свідомості, специфічним, властивим людині способом перетворення природних задатків і можливостей. Соціум це сукупність базових соціальних субєктів (соціальних груп, соціальних інститутів), що представляють універсальні, типові, стійкі суспільні утворення, а також процеси їх взаємодії та відношень. “Соціальне” і “культурне” розчинені одне в одному, оскільки у будь-якому соціальному явищі завжди присутня людина як носій соціальних ролей і культурних цінностей. Соціальна діяльність це доцільна активність, зміст якої задано роллю. Культурна діяльність це змістовно та ціннісно зорієнтована активність. Точкою перетину соціальної та культурної діяльності стане процесуальний, діяльнісний рівень культури. Отже, взаємозвязок соціального і культурного опосередковується діяльністю різних субєктів, породжує особливу реальність, суть якої виражається поняттям “соціально-культурна діяльність”. Субєктами соціально-культурної діяльності можна розглядати особистість, соціальну групу або спільноту, регіон, суспільство, людство в цілому. На кожному з цих рівнів субєкт можна охарактеризувати переважно у контексті соціологічної або культурної проблематики.
Природу соціально-культурної діяльності, її предметні межі, допоможуть визначити сутнісні, якісні та ефективні критерії.
Сутнісні критерії охоплюють критерії гуманістичного спрямування та доступності соціально-культурної діяльності. “Метою соціально-культурної діяльності є збільшення питомої ваги гуманістичних та людських характеристик у суспільному бутті та у житті окремої людини специфічними засобами усвідомленої цілеспрямованої культуротворчості” [19;63]. Застосовуючи ці критерії при аналізі конкретного явища, можна визначити його приналежність до соціально-культурної сфери: “Наприклад, певне явище має гуманістичну спрямованість, але не доступне основним категоріям населення (через занадто високу ціну на білети на спектакль чи виставу, неспроможності платити за заняття улюбленим видом діяльності у центрі дозвілля тощо). Зрозуміло, що у цьому випадку ми маємо справу не із соціокультурним явищем, адже відсутня найголовніша умова здійснення соціокультурного процесу сама можливість займатися улюбленим видом діяльності для конкретної категорії населення” [5;.95].
Критерії якості дозволяють визначити рівень соціально-культурної діяльності (високий, середній, низький) й передбачають духовне наповнення соціально-культурного заходу, активність особистості в соціально-культурному процесі та збалансованість видів соціально-культурної діяльності. “Соціально-культурна діяльність це діяльність соціальних субєктів, сутність та зміст якої складають процеси збереження, трансляції, засвоєння та розвитку традицій, цінностей, норм у сфері художньої, історичної, духовно-моральної, екологічної, політичної культури” [18;452]; це активність людини у соціокультурному процесі [16;.60].
Критерії ефективності охоплюють критерії мети (можливості досягнення сформульованої мети у результаті проведення соціально-культурного заходу) та критерії задоволення (сприйняття субєктом соціально-культурного заходу). “Переключення із сфери утилітарної та інституційно-обмеженої поведінки в сферу любительських занять завжди повязане з яскравими позитивними переживаннями, серед яких домінуючими є почуття задоволення та насолоди. Людина отримує можливість розпоряджатися собою за власним бажанням, а це завж