Аналіз існуючого стану інфляційних процесів в сучасній Україні
Курсовой проект - Экономика
Другие курсовые по предмету Экономика
2000 97,8 тис. чол. На одне вільне робоче місце претендує 2,2 безробітних (у кінці березня 1999 р. - 2,6 безробітних). На нововведені місця в січні - лютому 2000 р. працевлаштовано 6,6 тис. чол. (У січні - лютому 1999 - 5,8 тис. чол.). Пройшли проф.обученіе за направленням служби зайнятості за цей же період 3,7 тис. чол., що на 18,9% більше, ніж у відповідному періоді минулого року (рис.6). Разом з тим зберігається високий потенціал вимушеної неповної зайнятості на виробництві. Зростає безробіття серед молоді (кожен другий безробітний - у віці 16 - 29 років). Високий рівень тривалої безробіттю - кожен третій безробітний перебуває на обліку в службі зайнятості від 6 місяців до 1 року. Більшість вільних робочих місць орієнтоване на застосування чоловічої робочої сили, а також низькооплачуваних, малокваліфікованих робіт.
Для вирішення цієї проблеми необхідно посилити роботу по створенню та збереженню робочих місць шляхом надання службою зайнятості фінансової допомоги субєктам господарювання, виділення безробітним більш вагомих позичок і субсидій на організацію самостійної зайнятості; сприяти зайнятості особливих категорій громадян, які стикаються з найбільшими труднощами при працевлаштуванні, підвищити якість навчання, розширити перелік конкурентоспроможних на ринку праці професій та спеціальностей для підготовки фахівців з числа безробітних на замовлення роботодавців під гарантовані робочі місця. Назріла нагальна необхідність подальшого вдосконалення законодавства щодо посилення соціального захисту безробітних, і зокрема, збільшення розмірів допомог і стипендій безробітним, які пройшли професійне навчання за направленням служби зайнятості.
Розділ ІІІ. Шляхи подолання інфляції в Україні. Антиінфляційна політика
3.1 Радикальні антиінфляційні заходи
Нині інфляція стала постійним фактором економічного життя і повна її ліквідація практично неможлива. По-перше, що нижчим є темп інфляції, то важче її зменшити. По-друге, досвід розвинутих країн свідчить, що помірна, порівняно стабільна та передбачувана інфляція ще не створює великих проблем в економіці. Вона навіть може стимулювати певне пожвавлення виробництва та підвищення зайнятості. Але її неконтрольоване зростання сприяє розвитку негативних процесів в економічному організмі, уражаючи виробництво, розподіл та споживання.
Боротьба з некерованою інфляцією є однією з головних проблем державного регулювання, бо на цьому наріжному камені тримається вся соціально-економічна, фінансова й банківська політика. З метою стримання інфляції та зменшення її негативних наслідків уряд здійснює антиінфляційну політику. Антиінфляційна політика це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, які спрямовані на боротьбу з інфляцією.
До радикальних антиінфляційних заходів належать грошові реформи, які діляться на три види.
1. Нуліфікації. Передбачає пряме анулювання, тобто визнання недійсними, забороненими до прийому знецінюються знаки. Цей метод застосовується при катастрофічних розмірах інфляції. Прикладом нуліфікації є радянська грошова реформа 1922-1924 рр.
2. Ревалоризація. Означає повернення до попередньої купівельної спроможності грошової одиниці. Цього можна досягти шляхом дефляції, тобто вилученням зайвих грошей з обігу. Такий метод застосовується при порівняно невисоких масштабах інфляції. Дефляційну політику проводили уряди Англії та Франції після першої світової війни.
3. Деномінація, при якій старі грошові знаки обмінюються в певній пропорції на нові, відбувається як би обваження грошової одиниці. Гроші, не предявлені до обміну, втрачають силу. Відповідно перераховуються ціни, доходи та ін У чистому вигляді деномінація проводиться для впорядкування грошового обігу та полегшення розрахунків. Досить часто, проте, поважчала грошова одиниця знову починає інфляційний біг і знецінюється.
Утілення в життя такої політики потребує від уряду розробки антиінфляційної програми, яка визначає мету, завдання та способи її реалізації, що залежить від стадії інфляційного процесу, його інтенсивності та інших чинників. Так, завдання боротьби з інфляцією чи обмеження масштабів інфляційних наслідків є різними і потребують різних методів регулювання.
Важливою частиною розробки антиінфляційної програми є встановлення кількісних показників, які визначають її кінцеві результати. На практиці до них відносять цінові показники (темп інфляції, індекс споживчих цін та ін.), динаміку грошової маси в обігу, розмір та динаміку державних витрат тощо.
Вибір конкретних способів антиінфляційної політики залежить від багатьох чинників, у тому числі, від характеру інфляційних процесів; загальногосподарської конюнктури; особливостей теоретичної бази економічного розвитку країни; політичних аспектів, оскільки треба визначити обєкт (сектори економіки, верстви населення), який нестиме головний тягар інфляційних витрат.
Без огляду на багатофакторність інфляції, вважають, що способи її подолання мають бути адекватними чинникам, що спричинили цю інфляцію. Тому здебільшого антиінфляційна політика охоплює політику управління чинниками попиту і пропозиції, а також факторами, які регулюють живильне середовище інфляції сферу грошового обігу.
3.2 Подолання інфляції шляхом грошово-кредитної політики
У міжнародній практиці застосовуються такі класичні напрямки антиінфляційної політики: