Аналіз ефективності банківських операцій з пластиковими картками та шляхи їх вдосконалення
Курсовой проект - Банковское дело
Другие курсовые по предмету Банковское дело
лімітами. Призначення та умови останніх можуть досить сильно відрізнятися.
Найбільш розповсюдженими є дві схеми карткового обслуговування: дебетна та кредитна. Для отримання дебетової картки клієнт зазвичай вносить на рахунок у банку певну суму. Розміром внеску визначається так званий ліміт картки (як правило, ліміт є трохи меншим за внесок, тобто на рахунку клієнта зберігається не використовуваний залишок). Ліміт картки контролюється завдяки обовязковій процедурі авторизації й зменшується у міру здійснення клієнтом розрахунків. Для поновлення (чи підвищення) ліміту клієнту необхідно періодично робити внески коштів на свій рахунок. Відзначимо, що ліміт картки є суто обліковим показником, отже дебатування та кредитування рахунку власника картки не обовязково співпадає у часі зі зміною ліміту [12, c.85].
За кредитною системою клієнт замість того, щоб робити внесок на банківський рахунок, бере у банку кредит. У цьому разі банк-емітент встановлює ліміт кредиту, у межах якого клієнт може витрачати кошти. Кредит може бути як одноразовим, також й поновлюваним (револьверним). В останньому випадку поновлення кредиту відбувається після погашення суми заборгованості повністю або частково, що визначається умовами угоди між банком та користувачем картки. За використання кредитної картки авторизація здійснюється лише тоді, коли сума платежу перевищує певну обумовлену величину. Укладаючи угоду про обслуговування за кредитною схемою, банк-емітент може зажадати від клієнта гарантій повернення кредиту. Спосіб гарантій визначається індивідуально й залежить від статусу клієнта, його кредитної історії та деяких інших факторів. Досить часто гарантії набувають форми страхового депозиту у розмірі, що, як правило, перевищує розмір кредиту. Деякі банки вдаються до майнової застави.
Яким же є сучасний “електронний гаманець”? У найпростішому вигляді це пластикова картка, яка виготовлена за вимогами ISO (Міжнародної організації по стандартизації) та має на зворотньому боці магнітну смужку з занесеною на неї інформацією обсягом близько 100 байтів. Картки такого типу широко використовуються як кредитні у електронних платіжних системах VISA, MasterCard, EuroCard тощо, а також як дебетові банківські картки для обслуговування у банкоматах.
Більш досконалим та технічно складним варіантом платіжної картки є так звана карта памяті, у якій інформація замість магнітної смужки розміщується у вбудованій мікросхемі. Мікросхема також містить пристрій для запису та зчитування інформації. Обєм памяті варіює у досить широкому діапазоні, що позначається на вартості картки [15,c.50].
Але найдосконалішим і найпотужнішим типом слід визнати старт-картку. ЇЇ винайшов у кінці сімдесятих француз Ролан Морено. Старт-картка це справжній міні-компютер: вона має центральний процесор для обробки даних та команд, оперативну (для проведення обчислень) та постійну (для зберігання незмінної інформації) память, систему введення-виведення даних, Керуючу (операційну) систему, а також систему безпеки та захисту даних.
У порівнянні зі звичайним шкіряним гаманцем його молодший електронний брат має кілька безсумнівних переваг: по-перше, ніхто, крім його власника, не знає скільки на картці грошей; по-друге, у випадку викрадення картки злодієві буде досить важко скористатися нею. Це особливо важливо на випадок зазублення картки. Крім того, платіжна картка позбавляє власника проблем, повязаних з порваними чи підробними купюрами.
З іншого боку, використання “електронних гаманців” замість звичайних потребує наявності технічного та програмного забезпечення експлуатації магнітних та старт-карток. Банки, що надають своїм клієнтам послуги у сфері електронних платежів через пластикові картки, змушені нести додаткові витрати та вирішувати організаційні проблеми. І все ж таки, на сьогодні в Україні велика частина населення користується картками.
Таким є загальний підхід до питання виникнення та розвитку електронних платіжних систем. Тепер давайте подивимося на проблему і потенціал розвитку платіжних карток в Україні, так би мовити, зсередини, звертаючи увагу на обєктивні та субєктивні фактори, якими обумовлюється подальше розповсюдження новітніх банківських технологій у державі.
З отриманням у 1991 році незалежності Україна постала перед нагальною необхідністю рішучої реорганізації державної фінансової системи. У часи, коли світові держави продовжували вдосконалювати різноманітні форми систем електронних платежів, Україні у “спадок” дісталася складна, застаріла й тому неефективна ієрархія паперового обігу платіжних документів. Отож, справа була не тільки у створенні дійсно національної фінансово-банківської системи, але й у тому, щоб зробити цю систему максимально наближеною до сучасного міжнародного рівня розрахунків. Як свідчить аналіз грошового ринку та системи розрахунків України, створення в республіці дворівневої банківської системи значною мірою загострило питання вдосконалення системи платежів у національному народному господарстві. Використання накопиченого за радянський період досвіду виявилося малоефективним, оскільки нові умрви економічного розвитку України, новий характер відносин банків з підприємствами та галузями народного господарства поставили перед банківською системою нові завдання, серед яких не останнє місце посіла проблема розбудови системи електронних розрахунків. Власне кажучи, електронні гроші та системи їх обігу й розрахунків були створені в У?/p>