Аналiз доктринальних змiн японськоi правовоi системи
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
? Конституцii. Вiдтепер японський народ заявляi, що вiдмовляiться вiд вiйни як суверенного права нацii; тут же в ст. 9 говориться про роззброiння краiни, оскiльки нiколи надалi не створюватимуться сухопутнi, морськi i вiйськово-повiтрянi сили, так само як i iншi засоби вiйни. Норми цiii статтi мають виключно японське, а аж нiяк не американське походження. Вперше сама iдея була запропонована премiр-мiнiстром Японii Сiдехара, а не генералом Макартуром - командувачем окупацiйними силами в Японii, який спочатку вагався: затвердити чи зазначити пропозицiю, вважаючи, що наслiдки його реалiзацii можуть порушити iнтереси США на Далекому Сходi.
Введення зазначеноi статтi в конституцiйний текст не i дивним, якщо врахувати, що на частку японського народу випали жахи атомних бомбардувань: 6 серпня 1945 атомна бомба була скинута на Хiросiму, а трьома днями пiзнiше - на Нагасакi. Вiдмова вiд вiйни, втiм, була вiдома i ранiше. Вперше цей принцип був закрiплений в декретi Установчих зборiв вiд 22 травня 1790 в перiод Великоi французькоi революцii. Потiм вiн був неодноразово повторений у рядi актiв Францii (наприклад, у роздiлi VI Конституцii 1791 i в п. 5 преамбули Конституцii 1848; преамбула Основного закону 1946 текстуально сприйняла принцип 1790: Французька республiка не зробить нiякоi вiйни з метою завоювання i нiколи не буде вживати своiх сил проти волi будь-якого народу ). Вiдмова вiд агресивноi вiйни мiстився i в рядi iнших актiв: у конституцiях Бразилii 1891 (ст. 34, 88) i 1946 р. (ст. 4), в Конституцii РЖспанii 1931 р. (ст. 6 i 77), Таiланду 1932 р. (ст. 54), Фiлiппiн 1935 р. (розд. 3 ст. 2). Цей принцип закрiплений i в декiлькох основних законах, прийнятих пiсля Другоi свiтовоi вiйни (наприклад, у ст. II Конституцii РЖталii 1947 р.).
Наявнiсть подiбних норм у конституцiях ряду держав аж нiяк не применшуi значення згаданоi ст. 9 Конституцii Японii 1947 р. У той же час вiдмова вiд вiйни та утримання збройних сил створюi для Японii певнi проблеми.
Перш за все, важко уявити без армii краiну - другу промислову державу сучасного свiту - з населенням бiльше 100 млн. чоловiк. РЖснуючi мiжнароднi зобовязання (членство в ООН, наприклад) можуть вимагати ii участi в комплектуваннi мiжнародних збройних сил, не виключена i можливiсть ведення оборонноi вiйни. Створення в Японii сил самооборони чисельнiстю в декiлька сот тисяч людей вказуi на те, що конституцiйний принцип про роззброiння не був до кiнця реалiзований.
Контроль за дотриманням Конституцii покладено на суди. Незважаючи на деяку туманнiсть формулювання, ст. 81 не забороняi нижчим судам здiйснювати контроль за конституцiйнiстю. Основний закон лише встановлюi, що подiбнi справи повиннi доходити до Верховного суду. Це положення пiдтверджено самим Верховним судом у рiшеннi вiд 1 лютого 1952
Кардинальними в судовiй системi Японii i два положення, встановленi ст. 76 Конституцii:
1) жоден адмiнiстративний орган не може здiйснювати судову владу з правом остаточного рiшення (абз. 2)
2) всi суддi незалежнi i дiють, наслiдуючи голос своii совiстi; при цьому вони керуються тiльки Конституцiiю та законами (абз. 3) .
У Японii створена багаторiвнева судова система - суди в префектурах, апеляцiйнi суди i Верховний суд. Крiм того, дiють суди у сiмейних справах i суди сумарноi юрисдикцii. РЖншими словами, зовнi судова система схожа на аналогiчнi структури в iнших зарубiжних краiнах, хоча ставлення населення до судiв багато в чому вiдрiзняiться.
Японцi вважають, що право iснуi для стримування особистих прав або дiяльностi людини.
Юридичною основою для iснування iнституту конституцiйного контролю i норма ст. 98, що проголосила Конституцiю верховним законом краiни i яка вказала, що жоднi закони, укази, рескрипт або iншi державнi акти, якi суперечать Основному закону в цiлому i частково, не мають законноi сили. Конституцiйний контроль завжди дii вiдносно конкретного випадку, тобто здiйснюiться конкретний контроль у звязку з яким-небудь казусом, якi виникли в судi.
Наслiдками винесеного Верховним судом рiшення i незастосування норми, визнаноi неконституцiйною. Пiсля такого рiшення парламент чи уряд можуть змiнити норму таким чином, щоб вона вiдповiдала Основному закону.
Таке приведення у вiдповiднiсть вiдбуваiться не завжди. Наприклад, 4 квiтня 1973 Верховний суд у справi Айзава проти Японii визнав не вiдповiдною Основному закону норму ст. 200 Кримiнального кодексу, що передбачаi бiльш суворе покарання за вбивство батькiв, нiж за iнше вбивство.
Мотив такого рiшення суду - порушення закрiпленого в Конституцii принципу рiвностi. Текст цiii статтi Кодексу так i не був змiнений; вiн просто не застосовуiться.
Спроби-змiни Конституцii 1947 неодноразово робилися за весь час ii iснування. Найбiльш гостра боротьба розгорталася навколо скасування або як мiнiмум змiни миролюбноi ст. 9. Такi спроби робилися монопольно багато рокiв Лiберально-демократичною партiiю в 50-80-i роки. Однiiю з цiлей змiни названоi статтi була легалiзацiя збройних сил Японii, що вважаються силами самооборони. Пропонувалася i невелика коректування iснуючого статусу iмператора. Проте з моменту свого ухвалення i до цих пiр Конституцiя 1947 не включила жодноi поправки. Одна з причин стабiльностi японського Основного закону - дуже жорсткий порядок його змiни, встановлений ст. 96. Для змiни цього акту, здiйснюваного з iнiцiативи Парламенту, потрiбна згода не менше двох третин загального числа членiв обох палат; схваленi таким чином поправки пот