Правовідносини подружжя, що регулюються як законодавчими актами, так і шлюбним договором
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
Статею 103 СК встановлено, що шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої сторони, права і інтереси, якої порушені цим договором, може бути визнано недійсним з підстав, передбачених Цивільним кодесом України. Отже, право вимоги про визнання договору недійсним мають не лише його сторони, а й інші особи. Це можливо, наприклад у випадку, коли у шлюбному договорі зазначені пільги на користь третьої особи, а натомість на неї покладається обовязок вчинити яку-небудь дію. Так як договір на користь третьої особи не може містити умови, які покладають на третю особу обовязки, на цій підставі шлюбний договір може бути визнаний недійсним.
Таким чином, підстави для визнання його недійсним є, в основному ті ж самі, що і для інших цивільно-правових правочинів. Проте необхідно зауважити, що і в самому Сімейному Кодексі України міститься ціла низка підстав, що є характерними саме для сімейного законодавства. Загальні підстави недійсності правочинів встановлені у ст. 203 Цивільного Кодексу України. В загальному можна виокремити наступні Умови визнання шлюбного договору недійсним:
1) не відповідність шлюбного договору положенням закону, іншим законодавчим актам;
2) неналежний субєктивний склад (особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності);
3) укладення шлюбного договору з пороком волі (без внутрішньої волі на укладення договору або невірно сформованою волею);
4) порушення нотаріальної форми договору;
5) укладення шлюбного договору без мети настання правових наслідків, що обумовлені ним (фіктивний шлюб);
6) Договір, який укладається батьками (усиновлювачами), не відповідає інтересам неповнолітніх дітей.
Враховуючи те, що шлюбний договір має досить-таки складну структуру, необхідно зазначити, що можливим є визнання недійсним не тільки договору в цілому, але й його окремої частини. При цьому недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Визнання шлюбного договору недійсним тягне за собою певні правові наслідки. На жаль, у сімейному законодавстві ці наслідки не закріплені, що тягне за собою цілу низку незручностей. Проте відповідно до ст. 216 Цивільного Кодексу України можна виділити такі наслідки визнання недійсним шлюбного договору:
- Двостороння реституція;
- Відшкодування збитків та моральної шкоди.
Особливу увагу слід звернути на те, що визнання правочину недійсним не впливає на долю шлюбу.
Зупиняючи увагу на практиці ведення справ про визнання шлюбного договору недійсним, необхідно зазначити Постанову Пленуму Верховного Суду № 11 від 21 грудня 2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя, у якій зазначені певні особливості розгляду таких справ. По-перше, у п. 14 зазначено, що у справах позовного провадження одночасно з розглядом позовної заяви про розірвання шлюбу може бути розглянуто й вимогу про визнання шлюбного договору недійсним повністю або частково з підстав, установлених ЦК, оскільки такі вимоги є взаємоповязаними. По-друге, п. 22 встановлює, що якщо шлюбним договором змінено передбачений законом режим спільної сумісної власності, то при розгляді спору про поділ майна подружжя суду необхідно виходити з умов такого договору. При цьому слід мати на увазі, що в силу ч. 4 ст. 93, ч. 1 ст. 103 СК положення шлюбного договору, що ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, порушують його права та інтереси, на вимогу такої сторони за рішенням суду можуть бути визнані недійсними з підстав, установлених ЦК.
Висновки
З внесенням до Кодексу про шлюб та сімю України Законом України від 23 червня 1992 р. змін про шлюбний контракт відбулось зародження договірного правового режиму майнових відносин подружжя. Прийняття нового Сімейного кодексу України 2001 року знаменувало собою утворення повноцінного інституту шлюбного договору.
Шлюбний договір може розглядатися як згода наречених або подружжя щодо встановлення майнових прав та обовязків подружжя, повязаних з укладенням шлюбу, його існуванням та припиненням. Він за своєю природою є особливим різновидом цивільного договору, специфіка якого полягає, зокрема, в тому, що за своїм субєктним складом, який визначається СК України, він є сімейно-правовим, а предмет регулювання, основу якого складають відносини власності, має переважно цивілістичні риси.
У СКУ окреслено три види майнових відносин, які можуть регулюватися шлюбним договором. Сторони у шлюбному договорі можуть визначити правовий режим майна, порядок користування жилом та право на утримання. Фактично шлюбний договір може скасовувати, помякшувати чи в інший спосіб змінювати положення СКУ щодо майнових відносин подружжя. Отже, найважливішою особливістю шлюбного договору є те, що ним майнові права й обовязки подружжя може бути визначено інакше, ніж це передбачено загальними правилами сімейного законодавства. На практиці шлюбний договір, насамперед, застосовується не для регулювання спільного проживання і користування майном, а на випадок розірвання шлюбних відносин. Тому, безперечно, у шлюбному договорі можна визначити можливий порядок поділу майна, зокрема, після розірвання шлюбу.
Разом з тим, сімейне законодавство встанов?/p>