Правові особливості створення та реорганізації приватного підприємства
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
?офесійних захворювань України, районним центром зайнятості, виконавчою дирекцією обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що підтверджується відповідними свідоцтвами.
Дозвільною службою РВ УМВС України видаються дозволи на оформлення замовлень на виготовлення печаток та штампів.
Після проведення реєстраційної процедури заявникові видається кінцевий пакет комплект документів, які видаються заявникові після проведення комплексної реєстрації.
Отже, державна реєстрація є основною умовою здійснення підприємницької діяльності. Реєстрація приватного підприємства проводиться за загальним правилом визначеним Законом України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” яке передбачено процедурою реєстрації юридичних осіб. Зважаючи на досить просту процедуру створення та реєстрації приватне підприємство, як організаційно-правова форма здійснення підприємництва є най поширенішою в Україні. За даними Державного комітету статистики [31, 32, 33] станом на 1 липня 2007 р. в Україні зареєстровано 265412 приватних підприємств, що складає 22,8% від загальної кількості юридичних осіб внесених в Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України.
Проте врезультаті ведення господарської діяльності тарпляються ситуації коли подальше ведення підприємництва потребує кардинальних змін, але яке не повязане з повною ліквідацією приватного підприємства.
В наступному розділі розглянемо правові особливості реорганізації приватного підприємства.
Розділ 3. ПРАВОЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ РЕОРГАНІЗАЦІЇ ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА
3.1 Порядок реорганізації приватного підприємства
Розглядаючи питання реорганізації підприємства та аналізуючи чинне законодавство варто відмітити, що ні Цивільний кодекс України ні Господарський кодекс України не оперують поняттям ”реорганізація”. Термін ”реорганізація” зустрічається лише в ч. 4 ст. 129 ЦК України [5] проте юридичного визначення цього терміну не закріплено.
В літературі відмічено, що розробники ЦК України зробили спробу застосувати до регулювання реорганізації більш досконалі європейські правові концепції, які не знають узагальнюючого поняття для визначення цього інституту. Замість одного терміну ”реорганізація” в законодавстві більшості європейських країн при формулювані відповідних норм використовують назви окремих форм реорганізації.
Та реорганізація юридичних осіб є одним з найменш досліджуваних у науці цивільного права напрямів, незважаючи на те, що за останні роки процес реорганізації підприємницьких юридичних осіб відбувався дуже інтенсивно. Це повязано перш за все з процесами приватизації та корпоратизації, які привели до масового перетворення державних та комунальних підприємств у господарські товариства. Процеси реорганізації торкнулися й інших організаційно-правових форм юридичних осіб. В одних випадках це було викликано необхідністю переходу до сучасних організаційно-правових форм підприємництва. В інших випадках або не можливістю спільного ведення бізнесу, що призводило до виділення чи поділу юридичних осіб, або протилежною необхідністю прагненням спільного ведення бізнесу і проведення реорганізації шляхом приєднання чи злиття. Крім того проведення реорганізації можливе й за рішенням органу державної влади (наприклад, рішенням Антимонопольного комітету України з метою забезпечення здорового конкурентного середовища).
Чинне законодавство оперує поняттям припинення юридичної особи (ст. 104 ЦК України [5]), припинення діяльності субєкта господарювання (ст. 59 ГК України [2]). Які розділяють процедуру припинення на реорганізацію та на ліквідацію юридичної особи. Основною відмінністю між цими двома поняттями є те, що при реорганізації виникає правонаступництво, а при ліквідації його не виникає.
Головне питання щодо якого точаться суперечки це чи всі форми реорганізації є припиненням юридичної особи. Д. Степанов [ ] зазначає, що будь яка реорганізація веде до вибуття з цивільного обігу як мінімум однієї особи субєкта права чи суттєвим змінам майнового положення юридичної особи і в звязку з цим постає питання про перехід прав та обовязків до іншої юридичної особи, при цьому припинення діяльності однієї юридичної особи виступає не як ціль реорганізації, а лише як супутнє реорганізаційне явище. Інші вважають, що не всі форми реорганізації є припиненням юридичної особи.
Аналізуючи статтю 59 ГК України [2] можна виділити певні прорахунки. Так ч. 1 ст.59 стверджує, що припинення діяльності субєкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації- за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб- засновників субєкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим Кодексом,- за рішенням суду. Так законодавцем було упущено такий вид реорганізації як виділ. Крім того є певний прорахунок у формулюванні назви та положенях статті. Так назва статті звучить як ”припинення діяльності субєкта господарюванн”, зміст даного поняття не є тотожним понятю ”припинення субєкта господарської діяльності” чи припинення юридичної особи, оскільки припинення діяльності не завжди веде до припинення існування юридичної особи. Так, наприклад, юридична особа субєкт підприємницької діяльності, може прийняти рішення про тимчасове припинення своєї