Правові виміри свободи і несвободи
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
ля того, щоб схилити індивіда до визнання і зберігання моральних та загальнокультурних норм європейської цивілізації.
Правовий стан передбачає свободу кожного члена суспільства як особи, суспільну та громадянську рівність, автономність кожної людини від позаправового впливу держави. У цьому контексті синтезою німецької правової позиції виступає філософська та правова спадщина Г.В.Ф. Гегеля, яка дає усвідомлення розвинутої моделі правової держави, відповідно до вимог якої права індивідів та суспільства в цілому підкорені державі не як апарату насильства, а як системі права. У німецького мислителя система права є, по суті, уособленням свободи, а держава виступає найбільш розвинутою дійсністю свободи. Така правова позиція, попри історичні реалії конституційної монархії в німецьких князівствах, була уособленням європейського дискурсу свободи, який органічно суперечить будь-яким формам деспотизму та беззаконня. Уся гегелівська конструкція втілює найкращі ідеали європейської правової держави, яка направлена проти всіх позаправових та насильницьких дій влади, що перешкоджають сталому суспільному розвитку та зміцненню інститутів громадянського суспільства. У такому європейському вимірі сталий суспільний розвиток та суспільна свобода можливі лише за умови дотримання прав людини, законодавчих гарантій станової рівності та демократичного права активного громадянства. У цьому контексті французька правова традиція, зокрема Ш.Л. Монтескьє, Г. Гуго акцентують увагу на важливості дотримання прав особи через інститут розподілу влад. Розподіл і взаємне стримування гілок влади є головною умовою політичної та правової свободи кожної особи та громадянина. При цьому наголошується, що справжня автентична свобода не може бути повязана як з вимірами підпорядкування та примусу, так і з необмеженістю та безвідповідальністю. В державі, де існують закони, свобода полягає в тому, щоб не існувати під патронатом або примусом іншого. Свобода є право робити все, що дозволено законами. У відповідності з цим положенням, „якщо б кожний громадянин міг робити те, що цими законами забороняється, то він не мав би свободи, адже те ж саме могли б робити і інші громадяни” [6]. Ідеї континентальної суспільної та правової думки вплинули не тільки на складові сучасної правової державності, але й на конституційне законодавство і правову практику в європейських країнах. Вплив правових ідей просвітників був втілений не тільки в Конституції США 1787 року, але й у Французькій Декларації прав людини та громадянина. Зокрема 16 стаття Декларації стверджує, що суспільство, в якому не проведений розподіл влад, а особа не користується правами в повному обсязі, не має конституції. В контексті закріплення правових принципів вагоме значення має стаття 5 цього юридичного документу, в якому зазначено, що закон може виключати лише діяння шкідливі для суспільства. Відповідно, все те, що не заборонено законом, то має бути дозволено, і жодна інстанція не може примушувати особу та громадянина до дій, що суперечать закону. Ця максима є визначальною для європейської правової парадигми та європейського правового принципу в цілому.
Можемо стверджувати, що соціально-правова парадигма історично постала у європейському соціальному контексті дотримання прав людини, законодавчої заборони на станові привілеї, на її соціальні аналоги і ствердження права громадян на законодавчу ініціативу. Таким чином, якщо в законодавчому полі відсутня хоча б одна з перелічених свобод, то таке суспільство не можна вважати правовим. Соціально-правова парадигма суспільного розвитку можлива лише за умови збереження цивілізаційних компонентів модерну формальної свободи, демократії, правової рівності, дотриманні високого етичного кодексу. Саме така ціннісна основа стає підґрунтям сучасного правового суспільства, визначаючи базові параметри сучасного глобалізованого світу. Сучасне європейське суспільство продовжує жити за законами правового ладу та правового способу мислення. Інтеріоризувати ці принципи має і українське суспільство, яке, на жаль, ще не може зробити остаточний вибір між двома антиномічними дискурсами у сфері права дискурсами свободи і несвободи. Без усвідомлення важливості цього вибору подальший модернізаційний розвиток держави і суспільства є неможливим.
Висновки
Як бачимо, розвиток європейської традиції міцно повязаний з реконструкцією феномена права, з концептуально-теоретичними пошуками у правовій сфері та складовими соціально-історичної практики. В межах європейського правового дискурсу значно поширюється простір особистої та громадянської свободи людей, стверджуються виміри високої етичності, справедливості, солідарності, суспільної згуртованості. Разом з тим, необхідно усвідомлювати, що правова парадигма постає в контексті постійної цивілізаційної боротьби різних ідей, які дуже часто накладалися на суперечливий історичний досвід європейських країн. Відповідно маємо унікальну специфіку формування правової моделі в британській та континентальній традиціях, які значною мірою є доповнюваними. Вони дозволяють сучасному європейському суспільству мати базову точку опертя для подальшого цивілізаційного розвитку, лише вдосконалюючи базові, правові та аксіологічні ідеї і принципи. Європейська традиція стверджує себе через вдосконалення ідеї особистої та суспільної свободи, через втілення правового способу мислення, максими високої етичної спрямованості та ?/p>