Правові виміри свободи і несвободи
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
° забезпечити втілення ідеалів свободи, справедливості, суспільної й індивідуальної моральності.
Англійська традиція історично репрезентує повагу до свободи як до вищої соціальної цінності. Вона надихає людину на відстоювання свободи не тільки на рівні високих ідеалів, але й на рівні соціальної практики. При цьому стає очевидною постійна взаємообумовленість між свободою і високими етичними вимірами, свободою та феноменом права. Мислителі наголошують на важливості дотримання природного права людини розпоряджатися своїми діями, власністю, майном і свободою в межах законів, а не під примусом деспотичної влади чи насильства. Класична проблема співвідношення загального та одиничного в правовій площині британської традиції вирішується на користь індивідуальної свободи в правовому суспільстві, яка ставиться вище соціальних ресурсів політичної влади. Індивідуальні виміри свободи, які стверджувались не тільки в теорії, але й на рівні дискурсивної практики, історично сприяли утвердженню нової реальності в площині громадянського суспільства та правової юрисдикції. Правові інститути історично сприяли не тільки розширенню природного права людини на свободу, але й утвердженню справедливості стосовно дотримання прав і відповідальності державної влади перед суспільством щодо приватної власності та майна особи. Виміри права стають універсальними і зобовязуючими не тільки для репрезентантів громадянського суспільства, але й для влади, яка поза цими вимірами стає нелегітимною. У цьому контексті вельми доречними можна вважати слова Є.Берка, який наголошує на тому, що коли „законодавчий орган порушує основне правило суспільства й через честолюбство, страх, дурість чи продажність буде прагнути віддати до будь-чиїх рук абсолютну владу над життям, свободою та власністю народу, він через порушення довіри громадян втрачає владу, яку народ йому надав”[3]. Подальший концептуальний розвиток і практична спрямованість правової держави є неможливою без утворення аксіоматичних постулатів європейської цивілізації, які повязані з правом на приватну власність в сенсі здобуття економічної автономності особи, цивільного влаштування відносин власності та ствердження народного суверенітету як базового чинника європейської державно-політичної системи. Правовий розвиток європейської традиції розкривається через стрімку еволюцію міського суспільства, від усталених політичних форм та привілеїв певних соціальних груп, корпорацій, гільдій, осіб, що користувалися громадянськими правами та свободами на відміну від більшості людей, до розширення прав різних категорій населення.
Перетворення станового суспільства на громадянське та правове супроводжувалось усвідомленням важливості політичної та духовної свободи, утворенням автономного буття особи. Еволюція західного типу соціальності кореспондується з розвитком правового способу мислення у кількох головних аспектах в площині втілення індивідуальної і суспільної свободи, поширенні природних чинників довіри та терпимості серед громадян національних європейських держав та можливостей солідарності та громадянського порозуміння між економічно та політично вільними громадянами. Соціальна практика утвердження правових вимірів була повязана з закріпленням ідеї вільного ринку, базовими гарантіями недоторканості права на приватну власність та дотриманням конституційних прав людини.
Таким чином, у добу модерна остаточно формується цивільна правова парадигма, яка передбачає поступове витіснення природного права договірним, формування нового цивілізованого простору свободи, який сприяє розвиткові морального, звичаєвого та громадянського етоса європейського суспільства. Британська правова традиція актуалізує потенціал громадянського суспільства і сприяє демократичним перетворенням у країнах західного світу. Інтелектуали, представники різних соціальних груп в європейських країнах побачили в правовій парадигмі впливові чинники для утвердження нових суспільних ініціатив, можливість створення нових сфер життя, стримування нераціональної бюрократизації та корупції, поширення базової сфери прав людини та заперечення будь-яких форм насильства та перешкоджання діяльності самоврядних асоціацій. Саме на такій позиції ґрунтується сучасна політика та громадська діяльність усіх європейських структур, зокрема Євросоюзу, де правова держава намагається забезпечувати права всіх громадянських та етнічних спільнот.
Утворення правової моделі суспільних відносин в Європі історично повязано з розмежуванням економіки та політики. Усвідомлення такого розмежування стало найважливішим чинником демократичного, громадянського та соціального поступу європейських країн, зі шляху яких поступово усувалися можливості для економічного збагачення передусім засобами здобуття політичної влади. Це був шлях контролю над владою з боку громадянського суспільства і в той же час фактор впливу на кримінальні та олігархічні структури, які перешкоджали цивілізованій взаємодії влади та бізнесу. Розвиток європейського суспільства поступово призводив до створення мережі неурядових організацій. Однак консолідоване громадянське суспільство та правова держава в Європі стають можливими лише з утворенням європейської національної ідентичності. Становлення правового суспільства в Західній Європі відбувалося як довготривалий процес будівництва нації з поступовою консолідацією етнічної різноманітності в одну на?/p>