Правовий статус приватного підприємства
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
?тему органів управління товариством, ніж та, яка імперативно передбачена чинним законодавством України, тому статут господарського товариства з одним учасником обовязково повинен передбачати існування загальних зборів і виконавчого органу та відповідні імперативні вимоги щодо порядку їх функціонування, які передбачені чинним законодавством України.
Всі рішення загальних зборів господарських товариств з одним учасником повинні оформлятись протоколом.
У статуті товариств з обмеженою можливо відкоригувати систему управління під особливості, зумовлені єдиним учасником цього товариства.
У товаристві з обмеженою відповідальністю з одним учасником неможливим є створення ревізійної комісії. Однак ЦК України дозволяє передбачати у статуті цього господарського товариства інші органи для контролю за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу цих товариств.
Як правило, створення господарського товариства одним учасником має на меті виділення надлишкового капіталу особи. На нашу думку, найбільш ефективною формою господарського товариства з одним учасником для цієї мети є товариство з обмеженою відповідальністю, оскільки його система управління найбільш гнучка для корегування у статуті.
Слід зазначити, що законодавство РФ не передбачає існування такої організаційно-правової форми, як приватне підприємство. Прийняття Цивільного кодексу РФ реалізувало намагання багатьох науковців довести доцільність заміни приватних підприємств на товариства з обмеженою відповідальністю. Аналіз наукових поглядів, дозволяє зробити висновок, що статус приватного підприємства був майже ідентичним правовому статусу товариства з обмеженою відповідальністю (щодо порядку реєстрації, органам управління та інше), й існування приватних підприємств лише ускладнювало регламентацію взаємовідносин та взаєморозрахунків між ними та іншими субєктами господарювання. Тому, на сьогоднішній день, ЦК РФ закріплює існування комерційних (та не комерційних) юридичних осіб, до переліку яких входять господарські товариства, виробничі кооперативи та унітарні підприємства.
Прибічники ліквідації такої організаційно-правової форми як приватне підприємство в Україні, також наполягають якщо не тотальній реформі, то як мінімум на удосконаленні правового положення статусу приватного підприємства.
На нашу думку, слід підтримати науковців щодо доцільності відміни в Україні приватного підприємства як організаційно-правової форми. Навіть, якщо законодавець врахує всі побажання щодо удосконалення правового регулювання статусу приватного підприємства в Україні, то це ще більше наблизить його до статусу господарського товариства з обмеженою відповідальністю. Дійсно, вже зараз головною відмінністю між приватним підприємством і товариством з обмеженою відповідальністю є встановлений розмір статутного фонду. Тоді як переваги товариства з обмеженою відповідальністю як субєкта господарювання більш ніж переконливий аргумент. Тому, доцільним на нашу думку, приватне підприємство в Україні лише як форму власності та внести відповідні зміни до законодавства, зокрема виключити ст. 113 ГК України.
ВИСНОВКИ
Таким чином, на протязі дипломної роботи були дослідженні питання правового статусу підприємства як субєкта господарювання на основі комплексного аналізу господарського законодавства, практики його застосування та відповідних теоретичних засад.
З урахуванням результатів виконаної дипломної роботи, вбачається доцільним зупинитися на наступник фундаментальних висновках дослідження.
Приватне підприємство (далі - ПП) як одна з організаційно-правових форм юридичної особи набуло правової регламентації після вступу в дію Закону України Про підприємства в Україні. Відповідно до ст. 1 цього Закону, ПП визначалось як підприємство, яке засноване на власності однієї особи. Водночас у звязку з тим, що згідно зі ст. 1 Закону підприємство визначалось як юридична особа, то фізична особа власник майна, автоматично ставала юридичною особою. В результаті цього виникала правова колізія. На нашу думку, власність однієї особи точніше було б визначити як індивідуальну приватну власність, хоча, при підготовці і прийнятті Закону України Про власність від поняття індивідуальна приватна власність відмовилися.
З початком дії Цивільного кодексу України (далі ЦК) і Господарського кодексу України (далі ГК) законодавче забезпечення цього соціально-економічного явища, цієї організаційно-правової форми юридичної особи набуло подальшого розвитку. В процесі підготовки проекту ЦК його розробниками були використані інші концептуальні підходи до відомих раніше юридичній науці понять. Зокрема, розробники ЦК категорично відмовились від традиційної кваліфікації юридичних осіб залежно від форми власності, на базі якої вони створювалися, від використання в тексті закону такого традиційного для нашої економічної історії поняття підприємство.
Ми вважаємо, що зміст ст. 63 у частині визначення ПП необхідно привести у відповідність до змісту ст. 113 ГК з метою ліквідації протиріччя, яке може виникати при застосуванні цих статей на практиці.
Ми також поділяємо точку зору представників робочої групи, які брали участь у підготовці ГК і які вважають існування цієї норми помилкою, що потребує виправлення шляхом внесення відповідних змін, а саме: зі ст. 113 ГК виключити друге речення, а формулювання визначення ПП у с?/p>