Правовий статус приватного підприємства
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
товариства.
Основною метою укладення установчого договору ТОВ було визначення обовязків майбутніх учасників товариства щодо внесення ними вкладів, виконання інших дій, спрямованих на створення товариства та встановлення відповідальності учасників за невиконання обовязків, визначених договором. При цьому кожний із засновників мав право вимагати виконання іншим засновником обовязків, закріплених у договорі.
До 01.01.2004 р. відносини між засновниками ТОВ до моменту його державної реєстрації розглядались як суто договірні, основані на установчому договорі, а після державної реєстрації товариства ці відносини набували характеру корпоративних і їх основним регулятором виступав статут як внутрішній нормативний акт товариства (набуває чинності з моменту державної реєстрації останнього).
Зі вступом у дію ЦК та ГК відносини між учасниками ТОВ та ТДВ, що виникають на стадії заснування цих товариств, залишились без правового підґрунтя. Безумовно у даному випадку можна казати про існування між засновниками договору про створення товариства в усній формі. Але, як вірно зазначає О. М. Вінник, на відміну від вимог законодавства країн з традиційно розвиненими ринковими відносинами з притаманною їм соціальною відповідальністю підприємців, що дозволяє залишати на розсуд засновників вибір форми установчого договору, такий договір в Україні має укладатися в письмовій формі, що значною мірою забезпечує захист інтересів як засновників товариства, так і третіх осіб у разі порушення його положень . Автор слушно вважає, що відсутність договору може мати місце лише у випадках заснування товариства однією особою.
Але проблема виникає щодо товариств з одним учасником, який виконує також функції одноосібного виконавчого органу (тобто є директором товариства). У такому випадку нотаріуси, посилаючись на обмеження ЦК щодо представництва, часто відмовляються посвідчувати договори між товариством, що діє в особі директора фізичної особи, і тією самою фізичною особою, яка діє як учасник. У вітчизняній літературі вже зверталася увага на те, що норми цивільного права щодо представництва не розраховані на правовідносини за участю юридичних осіб та їх органів. Враховуючи, що ст. 92 ЦК неодноразово називає дії органу чи особи, яка виступає від імені юридичної особи, представництвом, потрібно внести відповідні доповнення до глави 17 ЦК з метою виключення дії певних її норм щодо відносин, які виникають при законному представництві юридичної особи її органом (колегіальним чи одноособовим). Таким чином, навіть учасники одноособових товариств зможуть без перешкод укладати і нотаріально посвідчувати договори щодо внесення вкладів до товариства.
Потрібно нагадати, що у європейському просторі зазначена проблема вирішується дещо іншим чином шляхом наділення статуту силою договору, який повязує усіх учасників товариства.
Так Суд ЄС у справі powell Duffryn PLC v. Petereit (1992) дійшов висновку, що статут має розглядатись як договір між учасниками товариства й самим товариством, а також між самими учасниками.
Стаття 14 (1) британського Акта про компанії 1985 р. (далі СА 1985) установлює, що зареєстровані меморандум і статут компанії звязують компанію і її учасників так само, якби вони були підписані й завірені печаткою відповідно кожним учасником окремо і містили підписаний кожним учасником договір за печаткою про дотримання всіх умов меморандуму і статуту.
У ст. 14 (2) СА 1985 закріплюється, що грошові кошти, які підлягають за умовами меморандуму та статуту сплаті компанії її учасником, є його боргом компанії, що в Англії й Уельсі має силу боргу з договору за печаткою. Дане положення відносить борг учасника перед компанією до групи спеціальних боргів (з договору за печаткою), позовна давність за якими складає 12 років, тоді як для звичайного боргу 6 років.
Правова природа й особливості договору, що існує між компанією і її учасниками, передбаченого ст. 14 СА 1985, неодноразово аналізувалася британськими судами і є предметом численних дискусій в англійській правовій літературі.
Загальне право дозволяє виділити наступні характеристики даного договору:
1) статут є договором, що базується на законі (statutory contract). Даний договір за багатьма характеристиками відрізняється від звичайного договору, заснованого на прямому волевиявленні сторін. По-перше, статут підкоряється спеціальним положенням корпоративного, а не договірного права і тому компанія може в однобічному порядку змінювати його умови шляхом прийняття спеціальної резолюції (що є зовсім неприпустимим щодо договору). По-друге, звичайні засоби, що застосовуються при порушенні договору, рідко використовуються щодо статуту, який захищається спеціальними нормами корпоративного права. Крім того, статут не може бути визнаний недійсним і не може бути виправлений судом у випадку помилки сторін як звичайний договір;
2) статут звязує учасників компанії тільки якщо вони виступають саме в даній якості (qua members). Іншими словами, статут створює контракт, що звязує зобовязаннями кожного учасника з компанією, але кожен учасник тільки тоді є звязаним положеннями статуту, коли він діє саме як учасник компанії;
3) статут утворює також договір між учасниками компанії як такими. Однак такий договір може бути примусово виконаний тільки за допомогою компанії (деякі судді не дотримуються такої точки зору і визнають існування контракту між компанією і учасниками, але не між самими учасниками (промова Лорда