Правовий стан вільних та рабів у античній державі
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
ький пекулій, за яким добре працюючі на переданій в пекулій землі раби отримували свободу, але навічно прикріплялися до тієї землі [16, 211].
За таких же умовах орендар-колон юридично залишався незалежним, міг у будь-який час розірвати договір і піти в інше місце. Але орендарями, як правило, ставали бідні верстви населення, не мали у своєму розпорядженні достатні кошти для успішної обробки землі. Землевласники надавали їм позики, але на таких умовах, щоб колони не змогли їх погасити вчасно. Погіршували становище часті неврожаї. Так виникали недоїмки в платежах. Поступово колони потрапляють в економічну залежність від орендодавців. Колон не може залишити орендується ділянку, не розрахувавшись з боргами, але розрахуватися теж не може. Фактична економічна залежність перетворюється в юридичну. Її посилює нова податкова реформа, за умовами якої податки на землю нараховуються з урахуванням колони. Залишення колоном землі зменшує доходи землевласника, який тепер всіляко прагне закріпити колони, навіть переманює у інших. Для перешкоджання втечам у 322 р. був прийнятий закон, що забороняв колону самовільно залишати орендується ділянку. У 357 р. новий закон заборонив землевласникові відчужувати земельні наділи без приписаних до них колони. Так завершилося правове оформлення закріплення колонату. У результаті зявилася нова група залежних людей, не позбавлених певної правоздатності, але досить обмежених у її здійсненні. Якщо колон самовільно залишав землю, землевласник допомогою віндікаціонного позову міг витребувати його назад, тобто правове становище колона мало чим відрізнялося від раба. Проте колони не були рабами. Формально юридично вони залишалися вільними, але прикріпленими до землі. Колони - попередники кріпаків, а колонат - зародок феодалізму. Не тільки сам колон, але і його діти вважалися приписаними за даною ділянкою. Колонат став спадковим. Зростає і особиста залежність колони від землевласників, які творили над ними суд і розправу безконтрольно. Колонат, фактично, став основою для створення феодальної форми власності.
Висновки
Рабовласницьке суспільство досягло найбільш високого рівня розвитку саме у Стародавній Греції і Стародавньому Римі. В історичній науці рабовласницьке суспільство прийнято називати античним. В цих країнах у надзвичайно великих темпах розвивалась і застосовувалась рабська праця і рабство набуло форм класичного, всеохоплюючого явища, особливо у виробничий сфері. Рабство в античних державах стало основою всієї системи виробництва і виробничих відносин. Саме це і пояснює поділ античного суспільства на вільних та невільних.
Суспільство у Стародавній Греції поділялося на три основні групи. До першої групи належали громадяни міст-полісів найбільш правоздатне населення. Вони складали менш ніж третину від усього населення, але враховуючи свій прівелейований стан, фактично панували над іншим населенням. Прошарок між ними та рабами складали метеки особи, що хоч і постійно проживали на території Греції, але не вважалися громадянами. Їхній обсяг прав був значно вужчий, а отримати громадянство метеку було вкрай складно. Ще гірше становище було у іноземців, які ще не були натуралізовані у Греції, тому їхній обсяг прав був ще меншим за метеків. Цілковито безправною групою були раби, які не розглядалися як субєкти правовідносин, а лише як речі цивільного обігу. Держава прикладала усіх зусиль, щоб раби залишалися у своєму безправному становищі. Єдиним шансом для раба отримати волю було набуття статусу вільновідпущеника, який давався або паном, або державою за визначні заслуги. Існували й інші категорії залежних робітників, які хоч і формально вважалися вільними, перебували в фактичній залежності від інших осіб. До них належали землероби, подібні до спартанських ілотів. Вони вважалися не менш важливою виробничою силою, ніж раби, а тому держава аналогічним чином прагнула не допустити надання ним повного обсягу правоздатності.
На аналогічних засадах було побудовано суспільство у Стародавньому Римі. Авторитет та розвиненість права у Римі лише посилила цю соціальну нерівність, надійно закріпивши її у законодавстві. Громадяни Риму користувалися повним обсягом правоздатності, як і громадяни Стародавньої Греції. Проте інше населення було поділено на більшу кількість класів. Так, особи, що вважалися вільними, проте не мали громадянства, представляли дві групи населення латинів та перегринів. Якщо перші були жителями регіону Лаціум, який знаходився у безпосередній наближеності до Риму, то перегрини представляли усі народи, підкорені Римом. Згодом обом категоріям було надано громадянських прав, але до цього кожен з них мав не лише звужений правовий статус, а й власну систему права, що значно ускладнювала процес захисту своїх прав. Раби у Стародавньому Римі аналогічно вважалися лише річчю. Проте, на відміну від Греції, правовий статус рабів з плином часу покращувався. Так, раб міг мати у власності певне майно, здобуте з дозволу пана (пекулій). Раби також отримували більшій, ніж у Греції обсяг прав у випадках, коли ставали вільновідпущеними. Аналогічно спартанським ілотам, в Римі існувала особлива залежна категорія населення колони. Незважаючи на офіційну волю, законодавчо вони були закріплені за своїми ділянками, що робило неможливим зміну місця проживання та правового статусу на більш вигідний. Подібна форма поневолення вільних людей стала основою для подальшого виникнення феодалізму.
Таким чином, ми бачимо, щ