Правовий стан вільних та рабів у античній державі
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
°то дешевшою і більш поширеною працею рабів. Будучи відірваними від землі і своїх традиційних засобів виробництва вони, як правило, поповнювали фактично безправні і дуже численні, особливо в рабовласницькому Римі й Афінах, ряди люмпен-пролетаріату. Незважаючи на те, що положення вільних і напіввільних шарів рабовласницького суспільства значною мірою відрізнялося від становища рабів, вони разом з рабами піддавалися жорстокій експлуатації з боку рабовласників і придушувалися рабовласницькою державою. Найбільш яскраво це виявлялося, наприклад, по відношенню до такої категорії вільних людей Римської імперії, як перегринів, до складу яких входили жителі провінцій Риму, які не отримали римського громадянства, і римські громадяни, які зазнали висилку за скоєння злочинів, а також по відношенню до колони, складався здебільшого з формально напіввільних, але фактично міцно привязаних до орендованих ними земельних ділянках, закабалення селян. Ні на першу, ні на другу соціальні групи повною мірою не поширювалося споконвічне римське право. Особливо важким було становище колонів, які були прикріплені до землі і могли бути продані разом зі своєю діялянкою. Вони не були рабами, але і не вважалися вільними [9, 185].
Рабовласницьке держава при цьому, будучи за своєю соціально-класової суті організацією класу рабовласників, однією з найважливіших ланок механізму влади даного класу використовувало всі наявні в його розпорядженні засоби для оформлення і зміцнення економічного базису рабовласницького суспільства, для забезпечення стійкості та захисту рабовласницького суспільно-політичного ладу , для утримання панування рабовласників над рабами, для приборкання і придушення вільної бідноти і рабів. Внутрішні і зовнішні функції здійснювалися за допомогою спеціально створених для цього органів, що становлять державний апарат або механізм рабовласницької держави. Складовими частинами цього механізму були: армія, поліція, судові органи, органи державної влади, адміністративний та управлінський апарат. Вся рабовласницька державна машина була покликана забезпечити безроздільне панування та експлуатацію однією частиною суспільства - класом рабовласників другий - вільних незаможних і рабів, закріпити та забезпечити охорону існуючого суспільно-політичного й економічного устрою, приватної власності на найважливіші засоби виробництва і рабів, служити засобом витіснення і відсторонення вільних і напіввільних верств населення від участі в політичному житті суспільства, у вирішенні державних та громадських справ. Головну роль у процесі вирішення найбільш важливих завдань, що стоять перед рабовласницькою державою, грали армія, поліція, флот та інші озброєні формування панівного класу. Вони складали основу рабовласницького державного механізму і виступали в якості найважливіших засобів захоплення і підкорення інших народів, захисту своєї території від нападу ззовні, а також як знаряддя придушення і гноблення вільних незаможних і рабів [10, 147].
Не менш важливою структурною одиницею механізму рабовласницької держави античності було право. Правове обґрунтування такого пригніченого положення рабів та обмежено правоздатних верств населення було необхідним для стабілізації існуючого устрою та усунення цих верств від будь-яких можливостей здобути повну правоздатність. Античні правотворці виробили аксіоматичне твердження, що раб не може бути субєктом правовідносин він є лише річчю. І хоча з плином часу позиція правотворців щодо положення рабів та обмежено правоздатних верств населення змінювалася у кращий бік, все одно до останніх років існування античних держав влада не наважалися ліквідувати рабовласницький лад.
ГЛАВА 2. правове становище населення в стародавній греції
2.1 Правове становище громадян
Найповнішою правоздатністю володіли афінські громадяни (аналогічна категорія громадянства була і у всіх інших полісах Еллади). За законом 451 р. до н. е.. громадянином міг вважатися афінянин, народжений від перебували в законному шлюбі батьків, кожен з яких був афінським громадянином. За настанні повноліття (у 18 років для юнаків) проводився запис нового громадянина під фратрії і в філу. Після цього наставала можливість користуватися передбаченими законами правами. Юнаки протягом двох років (з 18 до 20) зобовязані були пройти військову службу. Тільки після служби громадяни мали право бути присутніми в зборі. Цивільні списки велися органами самоврядування - демотами; загальний контроль здійснював буле. За кожним залишалося право оскаржити неправильний, з його точки зору, запис про громадянство. При Солон увійшло в практику надання громадянства шляхом натуралізації (обживання) вихідцям з інших грецьких полісів, але досить швидко це припинилося. Афінський поліс став замкнутим, громадянство в ньому - вродженої привілеєм [4, 381].
Права громадянства виявлялися передусім у політичній сфері, тобто в можливості брати участь у діяльності органів влади, управління і суду. У комерційному обороті, в угодах воно майже не давало переваг. Громадянин мав право на місце в громадському театрі, на релігійних церемоніях, право на видачі в особливих випадках з громадських фондів. Крім військової, афінські громадяни несли натуральні та грошові (податкові) зобовязання перед полісом. Обовязки афінських громадян полягали в тому, що кожен повинен був берегти своє майно і працювати на земельній ділянці, приходити на допомогу полісу всіма своїми засо