Правове регулювання ринків фінансових послуг
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
?я вказаного рішення, є надто широким, і точно визначити конкретну уповноважену особу можна лише з установчих документів. Такою особою може бути особа, визначена загальними зборами учасників товариства, або всі її учасники у сукупності, може бути особа, що очолює виконавчий орган господарського товариства, або особа, якій юридичною особою видано довіреність.
По-друге, необхідно, скласти установчі документи майбутнього банку, якими, за вимогою ст.17 Закону про банки Постанови № 375, є установчий договір та статут.
Однак для акціонерних товариств відповідно до ч. 2 ст. 153 ЦК установчий договір (засновницький договір) не є установчим документом.
Господарський кодекс України (ст. 57) встановлює, що установчими документами субєкта господарювання, якими, зокрема, також виступають і банки, є рішення про його (субєкта господарювання) утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) субєкта господарювання.
Розвязуючи цю колізію та пристосовуючи її до відносин зі створення банків, необхідно врахувати вимоги обох Кодексів та Закону “Про банки і банківську діяльність” і зробити висновок, що установчими документами, які вимагатимуться при реєстрації банку, виступатимуть і засновницький договір, і статут, і рішення про створення банку. Така вимога законодавства з питань регулювання діяльності банків може бути зумовлена, наприклад, функцією НБУ щодо захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банку, оскільки в засновницькому договорі може бути досягнена домовленість про стратегію кредитної та інвестиційної політики банку, яка не враховується в статуті. Розміщувані банком кошти не є його власними, а є залученими від вкладників та інших кредиторів, тому важливо зрозуміти правильність та безпеку політики розміщення коштів вже на етапі будь-яких попередніх домовленостей.
Інші документи, що необхідно подати для реєстрацій майбутнього банку, є суто економічними, тому, на наш погляд, слід навести їх перелік, а більшу увагу приділити саме сучасній процедурі державної реєстрації банку.
Отже, стаття 17 Закону про банки надає перелік документів (крім установчих), необхідних для здійснення реєстрації банку:
- бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно із встановленими Національним банком України вимогами;
- інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь у банку. У разі коли засновником банку є юридична особа, надається інформація про членів ради директорів і осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі;
- бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) - для учасників - юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку, довідку Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік) - для учасників - фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;
- відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;
- копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку, що встановлюється Національним банком України ;
- нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку;
- копії звіту про проведення відкритої підписки на акції - для банку, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства;
- відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку. Вважаємо за доцільне більш детально зупинитись на питаннях професійної придатності та ділової репутації осіб, які входять до виконавчого органу банку та його головного бухгалтера. Якщо з категорією професійної придатності можна визначитись, застосовуючи загальноправові та звичаєві принципи, включивши до цього поняття освіту, кваліфікацію, спеціальність, спеціалізацію, досвід роботи за спеціальністю у сфері саме банківської діяльності, то поняття ділової репутації є хоч і не новим, але зовсім незрозумілим не тільки для науки банківського права, але і для практичної банківської діяльності, і от за яких причин. Закон про банки, як вказано вище, вимагає надання відомостей про ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку, а у підпункті „з” пункту 3.1. Постанови № 375 міститься вимога про надання відомостей про бездоганну ділову репутацію голови, його заступників інших членів виконавчого органу банку, головного бухгалтера та його заступників. Закон про банки визначає поняття ділової репутації як сукупність підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону.
Норми ж Постанови надають окремі критерії, які можуть бути включені до поняття бездоганної ділової репутації. Слід зауважити, що вимога щодо репутації та ділових якостей майбутніх членів виконавчого органу банку відома банківській системі незалежної України з часів її відокремлення від банківської системи СРСР та становлення у самостійну систему. Вимоги щодо надання відомостей, які могли б дати уявлення про професійні здібності та ділові якості особи містились і в найпершій редакції Закону УРСР „Про банки і банківську діяльність” від 20.03.91 і у Тимчасовому положенні про порядо?/p>